В американському серіалі «Голокост», знятому в 1978 році, який транслювали роком пізніше в Західній Німеччині, одна з серій майже цілком присвячена подіям у Бабиному Яру в 1941-1943 роках. Після виходу кожної серії в прямому ефірі дослідники по телефону відповідали на запитання людей. Німецький історик Альф Людтке писав, що історики «не могли впоратися», оскільки зіткнулися з тисячами розлючених дзвінків, в яких люди запитували, як таке могло взагалі трапитися.

У січні 2019 року німецьке телебачення вирішило зробити ретрансляцію серіалу, оскільки опитування виявило, що більше половини школярів не мають жодного уявлення про концентраційні табори. Цей факт свідчить про те, що сам акт пропрацювання минулого неможливо зробити раз і назавжди, завершити і забути. 

Водночас в Україні тема політики пам’яті тільки актуалізується. Перед 75-ою річницею масових вбивств у Бабиному Яру розпочалося кілька паралельних проєктів меморіалізації – за державні і за приватні гроші. Державний проєкт, як цього можна було очікувати, рухається повільно, його учасники скаржаться на недофінансування і політичну нестабільність. А от приватний проєкт вже не вперше привертає увагу громадськості. Останніми днями соціальні мережі переповнені повідомленнями про сумніви в намірах нового художнього керівника Меморіалу Голокосту Іллі Хржановського, російського режисера, автора проєкту «ДАУ», який викликав бурхливу реакцію в української культурної спільноти.

Мар’яна Матвейчук розбиралася у витоках процесу й історії основних гравців на сцені меморіалізації Голокосту в Україні.

Конкурс ідей на меморіальний парк
(громадська ініціатива)

На початку 2016 року в Києві оголосили про початок відкритого архітектурного конкурсу ідей створення меморіального парку «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь». Замовником та організатором події став канадський благодійний фонд «Українсько-єврейська зустріч» на чолі з Джеймсом Тімертеєм. Ідею створення меморіального парку підтримувала єврейська громада, зокрема Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України (Ваад України).  

Пропозиція словенських архітекторів щодо облаштування меморіального парку

Метою конкурсу було створення «цілісного меморіального простору як альтернативи хаотичному зведенню окремих пам’ятників». Конкурс не передбачав будівництва меморіалу чи інших пам’ятників в Бабиному Яру. За словами українського історика, дослідника Голокосту Віталія Нахмановича, одного з ініціаторів конкурсу, «це був конкурс ідей із метою привернути увагу до самої думки створення саме меморіального парку». На думку історика, «не потрібно ставити нові споруди, варто облаштувати територію, надати їй адекватного вигляду, і тоді сам простір може стати меморіальним». Адже наразі у близько 80 гектарів території Бабиного Яру є багато різних власників та орендарів, інтереси яких дуже складно узгодити між собою. 

Конкурс відбувся, проте єдиного переможця у нього так і не визначили. На думку міжнародного журі, «всі проекти, які зайняли призові місця, залишили деякі запитання без відповіді». Відтак, двом проєктам присудили по другій премії (і по 12 тисяч доларів винагороди). 

Проєкт словенських архітекторів пропонував вписати в сучасний ландшафт стерту топографію і за допомогою маркерів із нержавіючої сталі позначити різницю в рівні землі між сучасною топографією і тією, що була у 1941-1943 роках. Всього планували встановити таких 2650 маркерів. Так, людина, яка гуляє парком, може уявити стертий яр. Автори порівнюють фізичне стирання поверхні зі стиранням пам’яті про події, які відбулися в Бабиному Яру. 

Французько-колумбійський проєкт пропонував створити в парку розмітку, подібну до структури кладовищ. Таку розмітку використовують ще в археології для виявлення різних шарів простору. Також автори хотіли створити нову інфраструктуру парку, яка пов’язала би його з містом двома шляхами. Один із них – з’єднує різні рекреаційні простори, вже наявні в парку, інший – шлях пам’яті – з’єднує різні пам’ятники, розташовані на території. Навколо пам’ятників пропонували висадити живі огорожі з грабів, щоб «створити менші та інтимніші місцини». 

Пропозиція французьких та колумбійських архітекторів щодо облаштування меморіального парку

Третю премію (7 тисяч доларів) отримав американський проєкт. Ще чотири проєкти отримали чотири заохочувальні премії по 3 тисячі доларів. 

Втім, від самого початку оголошення конкурсу замовник заявив, що не є власником території і не має юридичного права на самостійне втілення проєктів. Імовірно, що канадські меценати очікували інтересу до цієї справи зі сторони держави та міста, але, не отримавши таких гарантій, обмежилися тільки ідеєю. Зрештою, за словами Віталія Нахмановича, робота над конкурсом лягла в основу розробки Концепції Меморіального Музею пам’яті жертв Бабиного Яру науковцями Інституту Історії НАН України, про яку детальніше буде далі. 

Історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр»
(державна ініціатива)

Державний історико-меморіальний заповідник заснували у 2007 році під управлінням Міністерства культури. Через три роки заповідник отримав статус Національного. У 2016 році повернули в Державну власність єдине історичне приміщення, яке збереглося в Бабиному Яру – контору колишнього єврейського цвинтаря (вул. Юрія Іллєнка, 44).

Власне, на замовлення заповідника та Міністерства культури робоча група Інституту історії України у лютому 2019 року презентувала проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру, який передбачає  створення меморіального комплексу, зокрема меморіальний парк «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь» та двох музеїв – Українського музею Голокосту та Меморіального музею Бабиного Яру. Обидві музеї мають розташовуватися за межами розстрілів і поховань, тобто за межами меморіального парку.

У 2019 році в будинку контори колишнього єврейського цвинтаря розпочалися будівельні роботи. Це так званий пілотний проєкт реалізації державної концепції. Архітектор-реставратор музею Сергій Юрченко розповів «Хмарочосу», що музей збираються відкрити до 80-ої річниці розстрілів у Бабиному Яру. «Наразі триває велика інженерна робота, незабаром розпочнемо роботи з упорядкування, які потребують ретельності. Ескізний проєкт експозиції вже готовий і скоро ми його побачимо». 

За словами архітектора, експозиція розглядатиме історію Бабиного Яру досить широко: починаючи від історії євреїв, історії місцевості, охоплюючи передвоєнні роки, війну, Куренівську трагедію, включатиме ставлення до Бабиного Яру в радянський період і завершуватиметься вшануванням праведників Бабиного Яру – людей, які працювали над збереженням пам’яті. Відвідувачам обіцяють «комплексний підхід з використанням аудіовізуальних засобів». Також архітектор наголосив, що цей музей присвячено саме Бабиному Яру, тоді як, скажімо Меморіальний центр Голокосту займається меморіалізацією Голокосту – тобто розглядає проблему в більш широкому контексті. 

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр»
(приватна ініціатива з визнанням держави)

29 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко виступив із заявою про необхідність реалізувати ініціативу створення Меморіального центру пам’яті жертв Голокосту в Україні та вшанувати пам’ять загиблих в Бабиному Яру. «Немає родини в Україні, яка б не постраждала під час Другої світової війни. Тому в Бабиному Яру буде створено Меморіал Голокосту. Сьогодні зранку я оприлюднив цю ініціативу і дуже дякую за потужну підтримку, за той відгук, яку вона одразу ж знайшла у серцях багатьох», – читаємо в промові тодішнього президента. 

Серед ініціаторів створення Меморіалу, зокрема, були:

Михайло Фрідман, російський бізнесмен українсько-єврейського походження (народився у Львові), творець консорціуму «Альфа-груп» (є однією з найбільших фінансово-промислових груп Росії зі штаб-квартирою в Москві, що, втім, працює і на сусідській території, зокрема в Україні і Туреччині). В структурах «Альфа-груп» працював помічник російського президента Владислав Сурков. Цікаво також, що з 2011 року Михайло Фрідман проводить у Львові щорічний фестиваль Leopolis Jazz Fest (раніше фестиваль носив назву банку, але після початку війни на Сході України його перейменували). 

Павло Фукс, російсько-український бізнесмен (народився в Харкові), засновник девелоперської компанії Mos City Group. Саме з виплачуванням боргу компанії Фукса за куплені в лізинг вагони журналіст видання «Наші гроші» Юрій Ніколов пов’язує подорожчання метро в Києві у 2018 році. Впродовж останніх років Фукс веде свій бізнес в Україні. В червні 2019 року в Росії оголошений в розшук. 

Герман Хан, російський бізнесмен українського походження (народився в Києві), акціонер тієї самої «Альфа-груп» і партнер Михайла Фрідмана. 

А також – український олігарх Віктор Пінчук, головний равин Києва та України Равин Яков Дов Блайх, співак і політичний діяч Святослав Вакарчук, колишній президент Польщі Александр Квасневський, колишній сенатор від штату Коннектикут у США Джо Ліберман, Голова виконавчої ради Єврейського агентства для Ізраїлю Натан Щаранський і колишній міністр іноземних справ і віце-канцлер Німеччини Йошка Фішер. 

Із початку створення у 2016 році та по 2019 рік виконавчою директоркою і директоркою зі стратегії фонду була Яна Барінова, яка закінчила філософський факультет Одеського університету після чого працювала в університеті Сорбонна над PhD дисертацією, де розробляються підходи до меморіалізації трагедії Бабиного Яру засобами сучасного мистецтва та цифрових технологій.

«Коли я починала роботу, для мене важливим в першу чергу було питання – що саме ми хочемо сказати людям – які до нас приїдуть, які живуть в Києві, в Україні, прямо біля Бабиного Яру. Про що це? Для мене це дуже важливо. У моїй родині Лінденбаум по лінії батька 14 родичів розстріляли в Петрушинській балці смерті – місці масових страт і поховання тисяч людей, убитих нацистами під час окупації Таганрогу – розповіла «Хмарочосу» ексдиректорка. 

За що критикували Меморіал
українські історики та єврейська громада?

7-8 лютого 2017 року відбулося перше зібрання експертів із питань історії, пам’яті та Голокосту, ініціюване Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр», за результатами якої було сформовано наукову раду Меморіалу. 

У березні того ж року українські історики опублікували лист-застереження з приводу зведення Меморіалу, де йшлося, перш за все, про неприйнятність «побудови меморіального центру в самому Бабиному Яру чи на території одного з колишніх цвинтарів», а також про «штучність виокремлення т. зв. “голокосту від куль” із загальної історії Голокосту в Європі». Крім того, українські діячі висловлювали перестороги щодо того, яке місце в загальному наративі посяде тема колабораціонізму і чи коректно буде висвітлена діяльність українських націоналістів. До речі, в фінальній концепції базового наративу саме слово «колабораціонізм» не трапляється. 

Яна Барінова, на той час виконавча директорка Меморіалу, розповіла, що коли лист з’явився в відкритих джерелах, вона зв’язалася зі всіма авторами, чиї контактні дані змогла знайти. «Хтось не відповів, але з більшістю авторів ми листувалися або зустрілися – та спробували з’ясувати всі питання, які були незрозумілі. І я щиро радію, що наприклад, Т. Пастушенко пізніше виступила уважним рецензентом історичного наративу та надала низку дуже корисних порад та зауважень. А В. Гриневич, який співпрацював в колективі Концепції Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру, консультував і наші розробки, брав участь у роботі над наративом Меморіального Центру та працює з ним й зараз». 

За словами Яни Барінової, команда істориків меморіального центру формувалася з 2015 року і почалася з поїздки до Карела Беркгофа, який погодився очолити наукову роботу центру. Готові тексти відправлялися на процедуру сліпого або відкритого рецензування, потім рецензії (звісно без повідомлення імен рецензентів) надавалися авторам наративу для реакції. У 2018 році команда Меморіалу опублікувала базовий історичний наратив, розроблений науковою радою меморіалу за головування нідерландського дослідника Карела Беркгофа. 

Варто зазначити, що 16 березня 2018 року Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» підписав Меморандум про співпрацю з Міністерством культури, Міністерством освіти і науки, Київрадою в особі міського голови Віталія Кличка і Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр». Також Меморіал разом із заповідником зробили спільний жест – підняли мацеви зі старого єврейського кладовища, які десятки років пролежали в канаві на території заповідника.

Критикував концепцію музею Меморіалу і голова Ваад України Йосиф Зісельс, аргументуючи це тим, за єврейською традицією категорично заборонено будувати щось на єврейському цвинтарі: «Ще до виникнення цього проєкту існувало заключення члена комітету Європи зі справ єврейських кладовище Авраама Йофе Шлезінгера, який висилав свого представника для дослідження території Бабиного Яру, де сказано про заборону будівництва на цій ділянці. Я сказав про це Фуксу ще в 2016 році. І на мій погляд, якщо людина вважає себе євреєм, навіть якщо вона не дуже релігійна, але поважає традиції своїх предків, то вона не може погодитися співпрацювати з таким проєктом».

Другим аргументом Зісельса є неможливість використання грошей російських олігархів в ситуації гібридної війни з Росією. «Я не вірю в те, що в російських бізнесменів, неважливо євреї це чи ні, є якісь особисті сантименти», – прокоментував Зісельс. – «Я розумію, що це троянський кінь, який підкидається в Україну, аби виставити її як антисемітську і фашистську країну». 

У Меморіалі у відповідь на це неодноразово заявляли, що частина цвинтаря дійсно є на їхній ділянці, однак музей будуватимуть, відступивши від цього місця п’ять метрів, як вимагає єврейський релігійний закон. Рабин Яків Дов Блайх, президент Об’єднання юдейських релігійних організацій України, який є членом Наглядової ради Меморіалу, таке рішення підтримує. 

Цікава історія пов’язана і з самою земельною ділянкою. Ділянку, площею 7,8 гектарів, яку наразі орендує Меморіал, у 2005-2009 роках не зовсім законно отримав в оренду на 5 і 25 років Вадим Рабінович (обраний у 2014 році депутатом ВР за списком партії «Опозиційний блок»). Київрада спочатку не задовольнила прохання Рабіновича про оренду, але той оскаржив це в суді. Зрештою, на основі рішення суду тодішній мер Києва Леонід Черновецький підписав договір про оренду. Уже в 2015 році новий мер Віталій Кличко продовжив Рабіновичу договір про оренду земельної ділянки розміром у 5,5 га. У 2017 році Рабінович, так нічого не збудувавши на цій території, продав земельну ділянку в оренду Меморіальному центру Голокосту «Бабин Яр». 

Чим займався Меморіал?

За словами Яни Барінової, її команда започаткувала проєкт «Голоси», присвячений роботі зі свідченнями тих, хто вижив в трагедії, а також проєкт створення 3D моделі передвоєнного Бабиного Яру. «Ландшафт місця трагедії повністю змінився після війни – тому ми досі не можемо з повною впевненістю локалізувати місця масових вбивств», – пояснює екс-директорка. –  «За допомогою аналізу матеріалів аерофотозйомки, світлин Бабиного Яру часів війни та наративних документів група спеціалістів працювала над створенням 3D моделі Яру». Ще одним окремим проєктом було встановлення точного переліку жертв Бабиного Яру, тому що в наявних наразі списках є неточності, розбіжності та повтори. «Для мене дуже важливо, що портфель наукових проєктів Меморіального центру, які, наскільки я знаю, продовжують реалізовуватись і зараз, був запущений під моїм керівництвом в 2017-18-19 роках», – підсумовує Яна. 

Концепція-переможець архітектурного конкурсу на будівництво меморіального комплексу від Querkraft Architekten

Уже в 2019 році Меморіального центру Голокосту під егідою ЮНЕСКО оголосив міжнародний архітектурний конкурс, переможцем якого стала австрійська команда архітектурного бюро Querkraft Architekten. Команда-переможець багато уваги приділила сприйняттю майбутніх відвідувачів центру. До основної експозиції, розташованої на 20 метрів нижче рівня землі, їх мав вести довгий, схожий на щілину, вхід, стіни якого мали замикатися над людьми. Після перегляду основної експозиції відвідувачі повертатимуться у наповнений світлом простір. Проєкт розкритикувала частина єврейської громади, знову нагадавши про російське походження грошей і неприпустимість розкопок на старому єврейському кладовищі.

Що змінила нова команда?

Із листопада 2019 художнім керівником Центру став російський режисер Ілля Хржановський, а в розвитку проєкту, за словами Михайла Фрідмана, настав «креативний етап». «Перерозподіл акцентів в загальній мапі повноважень топ-менеджменту Меморіального Центру підвів мене до думки, що обов’язки виконавчого директора в такій ситуації я реалізувати не зможу – я не змогла б гарантувати можливість розвитку проєкту в проголошеному раніше ціннісному напрямку», – розповідає про причини свого звільнення Яна Барінова.  

Пішов із посади головного історика Меморіалу і Карел Беркхоф, спеціаліст із Голокосту на території Східної Єврори, заявивши, що, на його думку, «BYHMC стає арт-проектом». Історик також сказав, що припинив свою співпрацю саме з етичних міркувань, відчувши недоречність своєї ролі головного історика в новій команді.  

Перед підписанням контракту з Меморіалом, Ілля Хржановський попропонував Йосифу Зісельсу долучитися до оновленого проєкту під його керівництвом, але останній відмовився з названих вище причин. 

Варто зазначити, що саме Хржановський був автором ідеї перейменування станції «Дорожичі» на «Бабин Яр», яка теж викликала бурхливу дискусію серед киян і вважається недоцільною, наприклад, Інститутом нацпам’яті. 

Водночас до наглядової ради Фонду приєдналася письменниця Світлана Алексієвич, Нобелівська лауреатка з літератури. 

Зі зміною керівництва деякі плани та наміри попередньої команди зазнали суттєвих змін. Наприклад, проєкт-переможець архітектурного конкурсу не буде втіленим у нинішньому вигляді, адже команда переробляє концепцію Меморіалу. 

«Концепція центру буде обертатися навколо особистого досвіду майбутніх відвідувачів. В наших планах створити для відвідувача подію-переживання, після якої він вийде трохи іншим та дізнається більше, насамперед, про самого себе», – розповідає Макс Яковер, новий генеральний директор Меморіального Центру. 

На даний момент Меморіал веде переговори з архітекторами Querkraft Architekten, організаторами конкурсу Phase Eins та іншими експертами музейної справи про серію онлайн воркшопів для обговорення нової переформульованої концепції. Здебільшого обговорюватимуть «розширення фокусу уваги в бік ландшафту і території, використання екологічних матеріалів для будівництва та концепцію експозиційного дизайну майбутнього меморіалу».

Також відмінили позицію куратора Меморіального центру, відкритий конкурс на який оголосила попередня команда. Чимало людей подалося на нього, але позицію скасували. 

При цьому, за словами Яковера, довгострокові плани Меморіалу не змінилися. Наразі Меморіал працює над верифікацією і створенням найбільш повного списку загиблих в Бабиному Яру, команда також займається оцифруванням і верифікацією архівів, «щоб отримати найбільш повну інформацію про склад населення Києва до початку другої світової і після – архіви Києва і області, МВС, РАГСів, будинкові книги, дані щодо евакуйованих тощо».

«Цього року ми хочемо зробити проєктну документацію і запропонувати Заповіднику концепти навігації, Інформаційні стенди, “озвучування” території і масштабної світлової інсталяції. Їх можна буде реалізувати до 80-ї річниці трагедії в Бабиному Яру наступного року». 

До критики Йосифа Зісельса Яковер ставиться спокійно, зауважуючи, що «другий співголова ВААД Андрій Адамовський має протилежну точку зору і закликав припинити інсинуації навколо донорів та роботи меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”». «Критика пана Зісельса заснована на його особистих припущеннях теорії змови. Я як керівник організації не бачу цьому підтверджень зсередини проекту», – пояснив гендиректор. 

Макс Яковер також запевнив, що Меморіальний центр не буде нічого будувати на території колишнього цвинтаря, оскільки це заборонено з точки зору юдаїзму. «В світі існує декілька авторитетних організацій, які спеціалізуються на цій тематиці. Саме вони видають експертні висновки щодо меж старовинних кладовищ. Без наявності такої експертизи ми не плануємо будувати меморіальний центр», – пояснив він. 

Яковер пояснив, що участь Германа Хана і Михайла Фрідмана в створенні Меморіалу «пов’язана в першу чергу із особистими історіями, адже у обох із них родичі загинули від Голокосту в Україні. Вони обидва мають українське походження. У Германа Хана в Яру розстріляні 13 членів його родини». Мотивація благодійників, на думку генерального директора, чітка і зрозуміла – «увічнити пам’ять своїх предків, які тут загинули».

Прокоментував Яковер також членство в наглядовій раді Віктора Пінчука, назвавши його «бізнесменом і філантропом, який багато років підримує  проєкти з вшанування пам’яті трагедії Голокосту», нагадавши, що у 2014 році Пінчук був удостоєний медалі митрополита Андрея Шептицького за зміцнення українсько-єврейських відносин і підтримку проєвропейських прагнень України.

Ілля Хржановський, за словами Макса Яковера, запрошений наглядовою радою як митець, який присвятив багато років свого життя дослідженню природи та впливу тоталітарної радянської системи на суспільство, «щоб запропонувати бачення художньої складової меморіального центру». Після затвердження концепції наглядовою радою, її презентують громадськості. 

«Проте мистецтво Іллі викликає різні оцінки: від повного несприйняття до цілковитого захвату, – розповідає Яковер. – Одні вважають “ДАУ” шедевром і геніальним витвором кіномистецтва, інші вимагають заборонити фільми до показу. Так часто відбувається з людьми, які роблять щось принципово нове. В цілому мене засмучує, що люди, які не дивилися фільм, забувши, що це, власне, кіно, на основі кількох фотокадрів роблять звинувачувальні висновки».

Яковер вважає, що в його організації та в паралельного державного проєкту розбудови Меморіального центру Голокосту різні концепції і масштаби. «Ми прагнемо створити те, чого до нас ніколи не робили», – каже він, говорячи про «надсучасний музей середини 21-го століття, який використовуватиме новітні технології та буде актуальним для відвідувачів з усього світу». Водночас гендиректор розуміє необхідність взаємодії з усіма сторонами і проєктами, адже «з точки зору відвідувачів і жителів цього місця цей проєкт повинен мати цілісну концепцію, а простір має цілісно сприйматися». На його думку, це буде правильно і з точки зору вшанування пам’яті жертв трагедії та їхньої гідності. 

Замість висновків

Відповідаючи на запитання, як же так трапилося, що Україна як суб’єкт не спромоглася самостійно подбати про власну політику пам’яті і тепер нею опікують, зокрема, російські олігархи в Меморіалі Голокосту? Відповідь для України як для суб’єкта невтішна – у неї не вистачає політичної волі, щоб серйозно і системно зайнятися власною політикою пам’яті. А допоки цього не буде зроблено, українцям залишається хіба що жалітися на спонтанні рішення російських олігархів українського походження і обговорювати методи та підходи російського режисера.