Якою буде оновлена будівля Архіву національної пам’яті у Києві? (проєкт реконструкції)

Будівля майбутнього Архіву і досі є режимним об’єктом, куди можна потрапити лише за перепусткою. Фото: Володимир Хенгістов

У п’ятницю, 17 липня, презентували проєкт реконструкції бруталістської будівлі на Троєщині, де планують облаштувати архів Українського інституту національної пам’яті.

За словами міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, цей архів, до якого включать чотири мільйони справ репресованих українців, стане найбільшим на пострадянському просторі — і працюватиме як «справжня дослідницька інституція».

Втім, архітектурне рішення цього проєкту, оприлюднене напередодні презентації, зазнало критики з боку містян. Зокрема, проти нього виступила спільнота Ukrainian Modernism, чиї учасники відстоюють збереження пам’яток української архітектури ХХ століття.

«Якщо реконструкція інтер’єру будівлі не викликає жодних питань, бо треба зручно розмістити тонни матеріалів — то бажання зашити виразний екстер’єр дешевим вентфасадом викликає подив», — нарікав засновник спільноти Дмитро Соловйов.

Поціновувачі оригінальної будівлі вважають, що вона стане «прекрасним символом Архіву». Ілюстрація: Український інститут національної пам’яті

Тож «Хмарочос» відвідав презентацію проєкту, щоб дізнатися, яким бачать майбутній Архів його автори,що саме має з’явитися в оновленій будівлі та чи можна зберегти її оригінальний фасад.

Про плани реконструкції розповіли голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович та директор його Галузевого державного архіву Ігор Кулик.

Вибір локації

Цю монументальну споруду (за адресою вулиця Пухівська, 7 — ред.) зводили впродовж декількох років, з 1983-го по 1990-й. Її задумували як величезний заводський корпус, який працював би на «оборонку». Але цього так і не сталося.

Поки цю будівлю не передали нашому інституту, у ній розміщувався монетний двір Нацбанку — і це була закрита, режимна територія. Завдяки цьому вона і вціліла, хоча інженерні мережі тут давно вже зносилися.

Колишній монетний двір став найкращим варіантом для нашого задуму: об’єднати в одному архіві чотири мільйони справ репресованих українців. Сьогодні ці документи розпорошені по різних відомствах і сховищах, а доступ до них і досі обмежений.

Поки що будівля Архіву оточена парканами та пропускними пунктами. Фото: Володимир Хенгістов

Інші локації, на яких довелося побувати, для цього зовсім не підходили. Ми бачили і аварійні споруди, і замалі приміщення, розкидані за кілька кілометрів один від одного. Натомість ця будівля сподобалася найбільше — і ми дуже раді, що керівництво НБУ згодилося передати її нам.

Звісно, зараз сюди не надто легко добиратися. Тож ми працюватимемо з муніципалітетом, щоб через нашу локацію проходив регулярний маршрут громадського транспорту. Наприклад, наші відвідувачі могли б доїжджати сюди від метро «Чернігівська». Наразі це найближча до нас станція метро, хоча ми й сподіваємося, що до нашого відкриття врешті почнуть будувати троєщинську гілку. А для людей, що приїжджатимуть на автівках, буде облаштована парковка на 44 місця. 

Архітектурний спадок

Ми були засмучені, коли дізналися, що нам закидають бажання знищити архітектуру будівлі, обшивши її сайдингом. При цьому жодної «обшивки» немає навіть на рендері. Та й сама візуалізація — це скоріше те, якою ми бачимо цю будівлю, а не остаточно затверджений її проєкт.

Головним викликом для нас стала проблема не фасаду, а інтер’єру. Адже ми отримали не надто пристосовані для архіву приміщення, де висота непарних поверхів сягає п’яти метрів. Натомість парні технічні поверхи, які з фасаду вирізняються круглими віконцями, занизькі — всього метр вісімдесят.

Втім, завдяки нашим проєктувальникам ми змогли їх «синхронізувати»: у будівлі залишаться вісім поверхів, але після реконструкції кожен із них сягатиме трьох метрів. Це оптимальна висота для архівосховищ, бібліотеки, читального залу і кабінетів, а об’єми корисної площі відтак збільшуються у півтора рази.  

За проєктом, на фасаді залишать обмаль вікон, оскільки у більшості приміщень зберігатимуть архіви. Фото: Володимир Хенгістов

У нагоді стало й те, що в цій будівлі немає несучих стін, вона стоїть на колонах. Тож конфігурацію приміщень ми зможемо підлаштовувати до потреб Архіву, дотримуючись при цьому всіх будівельних, санітарних, архівних норм. І наш проєктний задум вже отримав позитивний висновок державної експертизи.

Дійсно, на візуалізації з фасаду оновленої будівлі зникають великі панорамні вікна. Це пов’язано із нормами зберігання документів. Пряме сонячне світло згубно діє на папери, а значна кількість наших приміщень відводиться саме для сховищ. Тож їхнє освітлення потрібно мінімізувати, інакше ми просто втратимо більшість архівів.

Звісно, ми не залишимо всю будівлю без сонця. Зокрема, ми хочемо облаштувати великий триповерховий атріум на центральному вході. Відтак, кожен відвідувач потраплятиме у сучасний, просторий, залитий світлом хол. Це долатиме розповсюджений міф, що архів — неодмінно щось темне, похмуре і непривітне.

Рішення щодо фасаду — ще не остаточне. Ми відкриті до діалогу та запрошуємо до нього захисників українського модернізму. Якщо за результатами фахових обговорень і предметних пропозицій ми побачимо, що його можна зберегти в оригінальному вигляді, то охоче на це пристанемо. Але найважливішим для нас завжди буде збереження саме історичних архівів.

Як працюватиме Архів?

Сьогодні українці все частіше звертаються у комісії з поновлення прав реабілітованих, щоб повернути добре ім’я своїм родичам, що були репресовані радянською каральною системою.

Але спершу їм потрібно все про них дізнатися: підняти їхню справу, знайти і вивчити всі папери, які вилучали у них чекісти. Такі документи — особисті фото, студентські квитки, наукові доробки, приватні листи — завжди забирали, але не зберігали їх систематизовано, за правилами роботи архівних підрозділів. 

Силовики не передбачали, що ці документи згодом хтось вивчатиме і ставитиме їхні вироки під сумнів. Тож зараз цю роботу маємо зробити ми.

 Архів має стати єдиною «точкою входу» для всіх громадян, які не знають, де шукати інформацію про своїх родичів і до кого їм звертатись. Ми прагнемо не просто зібрати в одній будівлі весь наявний архів щодо репресованих українців, але й максимально спростити доступ до нього.

За нашими розрахунками, він налічуватиме чотири мільйони справ, які зберігатимуться у 32 сховищах оновленого Архіву. І ми хочемо, щоб всі наші відвідувачі — студенти, історики, родичі репресованих — могли вивчати їх без зайвої бюрократії.   

Ескіз читальної зали нового Архіву. Фото: Володимир Хенгістов

Для наших відвідувачів будуть створені комфортні умови, щоб вони могли спокійно, не відволікаючись, працювати з документами. Перший поверх буде громадським: тут ми розмістимо гардероб, локації для відпочинку, кафе. На другому поверсі працюватимуть бібліотека і читальна зала, розрахована на 42 місця (до прикладу, читальна зала Галузевого державного архіву СБУ наразі вміщує лише дев’ять відвідувачів).

Третій поверх — це опенспейс і конференц-зали. Тут постійно проводитимуться лекції, виставки і презентації. Решта поверхів матимуть більш класичне планування: тут будуть наші робочі кабінети. Наразі передбачається, що у нас працюватимуть 150 співробітників. Для такого об’ємного архіву це невеликий штат: у наших колег з Польщі він нараховує 800 працівників. Але маємо з чогось починати.

За проєктом наш Архів буде повністю енергоефективним та енергонезалежним: на даху ми обладнаємо комплекс сонячних панелей, а у самій будівлі працюватимуть теплові насоси. Крім того, у майбутньому ми прагнемо оцифрувати увесь наш архів, тож у нас працюватиме і цифрова лабораторія.

Реконструкцію будівлі маємо завершити за два роки. На всі заплановані роботи потрібно витратити 680 млн гривень — і ми сподіваємося, що більше нас не позбавлятимуть цих коштів.