Раз і назавжди: чому будувати псевдоісторичні споруди в історичному середовищі

Часто, коли йдеться про розвиток міст, постає проблема взаємин між старим і новим. І якщо необхідність збереження архітектурних пам’яток здебільшого не викликає заперечень, то будівництво нових споруд, зокрема в історичному центрі Києва, часто породжує хвилю дискусій та суперечок. То як же все-таки нова архітектура повинна співвідноситись з історичним контекстом?

Венеціанська хартія: проти «фальшивої історії» в архітектурі

«Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза; що ж до гіпотетичних відтворень, всякі доповнення, визнані необхідними з естетичних чи технічних міркувань, мають відрізнятися в архітектурній формі пам’ятки і нести ознаки нашого часу», – стверджує дев’ятий пункт Міжнародної хартії з охорони і реставрації пам’яток і визначних місць або, як її ще називають, Венеціанської хартії.

Прийнята 1964 року і згодом схвалена Міжнародною радою з питань пам’яток та визначних місць (ІКОМОС), хартія є одним із найвпливовіших документів зі збереження архітектурної спадщини. Саме ця хартія впродовж десятиліть визначала, як будувати стосунки між старим і новим у міському середовищі. Необхідність прийняття такого документу виникла внаслідок масових реконструкцій і відбув у європейських містах після Другої світової. Важливо, що метою прийняття Венеціанської хартії була охорона й реставрація нерухомих історичних пам’яток «не лише як творів мистецтва, а й як свідків історії».

Необхідність розрізнення між історичними та новими елементами будівлі, зафіксована в дев’ятому пункті хартії, є засадничою для теорії збереження. Цей принцип застосовували ще в ХІХ столітті, коли для оновлення пошкоджених пам’яток у Римі використовували відмінні від історичних матеріали. З одного боку, архітектори намагалися подати оновлену пам’ятку як ціле, а з іншого – зробити візуальним видимим відмінності між старим і новим.

Реконструкція руїн церкви XVIII сторіччя у місті Санпедор, Каталонія, Іспанія. Використання скла та бетону дає зрозуміти, де збереглась оригінальна будівля, а де у неї втручався сучасний архітектор. Фото: Flickr / 11299883

Саме ця відмінність між старим і новим дозволяє зберегти візуальну спадкоємність і водночас уникнути плутанини між оригінальним і реставрованим. Вона також убезпечує місто від «фальшивої історії» на візуальному рівні.

Йдеться про образ міста як палімпсесту, що допомагає нам зрозуміти його як складне явище культури. Історично палімпсест – це шматок папірусу чи пергаменту, який багато разів використовували для написання текстів, при цьому кожен новий напис здійснювали поверх попереднього, не стираючи його. Так само в архітектурному образі міста мають проявлятися стосунки між старим і новим, нічого не ховаючи, але й нічого не вдаючи.

Цікаво, що саме згадуваний нами дев’ятий пункт Венеціанської хартії зазнав найбільшої критики за «модерністські упередження» її творців.

Віденський меморандум: «історичний погляд не повинен витісняти інші»

Після Венеціанської хартії прийняли ще ряд документів, які регулюють збереження культурної та історичної спадщини. Один із них – Віденський меморандум про управління історичним міським ландшафтом», прийнятий у 2005 році.

«[..]Сучаснiй архiтектурi слiд уникати будь-яких форм псевдоiсторичного проєктування, оскiльки воно суперечить i iсторiї, i сучасностi», – йдеться у 21 пункті документу. Далі в йдеться про те, що «один iсторичний погляд не повинен витiсняти всi iншi, оскiльки iсторiя має залишатися такою, якою вона є».

Безперечно, перед створенням нової архітектурної споруди потрібно неодмінно вивчити контекст, зрозуміти роль цього місця в ментальності жителів, проаналізувати, яка функція найбільше і найменше затримується на цій ділянці тощо. Проте саме обережне і вдумливе вписування нової сучасної архітектури підкреслює специфіку старої, робить її видимою і цінною.

Приклад сусідства сучасної та історичної архітектури в міському середовищі. Відень, Австрія. Фото: Тарас Кайдан

Ба більше, поява сучасної архітектури в історичних середовищах проявляє розвиток культурних традицій і підтримує його спадковість. Неповторний образ і характер міста визначає саме поєднання історичних будівель, міського ландшафту та сучасної архітектури.

По суті, будинки в псевдоісторичному стилі створюють міські зони поза часом і простором. Вони не можуть ні передати дух і атмосферу минулого, ані проявити чи виразити цінності та пріоритети сучасної людини. Тоді як, згідно з Віденським меморандумом, «розвиток культури через якiснi втручання – це кiнцева мета сучасного розвитку iсторичних мiст».

Нове дає старому жити

Одним із найбільш вдалих прикладів чутливого втручання сучасної архітектури в історичний контекст в Києві є будинок посольства Нідерландів. З одного боку, архітектори віддали данину історичному полотну міста. Приміром, посольство повторює лінії втраченої середньовічної подільської радіально-кільцевої забудови навколо Церкви Богородиці Пирогощі і оздоблене характерним для історичного центру Києва пісковиком. З іншого боку, це оригінальна сучасна будівля, яка несе архітектурні ознаки свого часу (як-от популярне в 90-х аритмічне розташування вікон). До речі, українські архітектори Вадим Заплатніков і Лариса Меркулова, які разом із нідерландцями працювали над проєктом посольства, вчилися у Раймона Лемера, одного з авторів згаданої вище Венеціанської хартії.

Фото: Wikipedia

Варто зазначити, що деякі колеги звинувачували архітекторів посольства в «тотальній неповазі до історичної спадщини», назвали цей проєкт «неприпустимою містобудівною помилкою», наголошуючи, що «така споруда була б доречною на Оболоні, чи на Троєщині, чи в соцмістечку».

За даними аналітичного звіту за 2014 рік, упродовж останніх двадцяти років у Києві стала популярною псевдоісторична архітектура – подекуди навіть у тих місцях, де історичні будівлі ніколи не існували. Можна припустити, що власні непрояснені стосунки з історією породжують таку тягу до псевдоісторичної архітектури.

Яскравим прикладом цілого району, створеного з нуля «під старовину» є Воздвиженка. Жилі будинки в псевдоісторичному стилі звели в урочищі Гончарі-Кожум’яки на початку 2000-х. Наразі район називають «елітним житлом», хоча, як відомо, в одному з найстаріших районів Подолу в давнину жили саме ремісники. Цікаво, що іноземні медіа назвали Воздвиженку «розкішним містом-привидом», яке руйнує історичний ландшафт Києва.

Фото: Олег Гувелякін, wiki-org.ru

Безперечно, Воздвиженка сьогодні стала популярним місцем для фотосесій, прогулянок, зйомок кліпів тощо. Але хіба такий образ міста, зафіксований на фото і відео і, зрештою, в пам’яті людей, не створює ту «фальшиву історію», про яку йшлося вище?

Упродовж останніх двадцяти років Київ втратив чимало пам’яток архітектури внаслідок недбалого ставлення власників або навмисного знищення для звільнення ділянки під забудову і натомість отримав нові будинки в псевдоістричному стилі. Місто, яке шанує свою спадщину і дбає про свій розвиток, має робити навпаки – ретельно і прискіпливо зберігати старовинне та обережно і вдумливо будувати нове. «Поєднання iсторичної та сучасної архiтектури – це унiкальна цiннiсть для мiсцевих територiальних громад», – йдеться у Віденському меморандумі.

Читайте також:

Раз і назавжди: чому Києву варто позбутися більшості підземних переходів

Раз і назавжди: чому центру Києва не потрібно більше парковок?

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 287 днів. За цей час ми опублікували 23569 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?