Масово перевіряти та приводити до ладу бомбосховища в Києві почали ще в 2014 році. Вже тоді журналісти виявили, що чимало з них зачинені, інші не пристосовані для укриття, ще декотрі здали в оренду тощо.
Наприкінці січня 2022 року безпосередньо обладнаних підготовлених «бомбосховищ» у Києві налічувалось близько п’ятиста. Здебільшого вони розташовувалися на підприємствах (у лікарнях, на хлібокомбінатах) і призначалися для захисту співробітників. Решта укриттів (загалом близько п’яти тисяч) – це об’єкти подвійного призначення, зокрема підвали багатоповерхівок, підземні переходи і паркінги, станції метро тощо. За словами Романа Ткачука, голови Департаменту муніципальної безпеки КМДА, станом на 25 січня 19% укриттів були просто не готові прийняти людей. Міська влада радила киянам самим перевірити придатність найближчого об’єкта для тривалого перебування.
Як наслідок, 24 лютого чимало киян натикалися на зачинені двері та некоректні номери телефонів з опублікованої міською владою мапи укриттів. Зрештою, найнадійнішими з усього списку виявилися платформи станції метрополітену. Тим, хто мешкав далеко від метро, в пошуках адекватного сховку довелося самоорганізовуватися.
Через чотири з половиною місяці після початку війни ситуація мало змінилася. З одного боку, міська влада безперестанку закликає містян спускатися в укриття в разі повітряної загрози, оскільки можливість обстрілів столиці з неба все ще висока. З іншого – телефони мапи укриттів подекуди знову не актуальні, а вказані об’єкти зазвичай закриті.
То як самоорганізувалися кияни для власного захисту і чому в Києві все ще досить складно не ігнорувати сигнали повітряної тривоги, читайте у матеріалі.
Сховище, якого немає на карті
Нещодавно на будинку за адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 43-б з’явилася новенька табличка з інформацією про укриття. Формально всі вимоги виконані – є позначка на карті, табличка на вході, вказана відповідальна особа та номер телефону (який, до речі, не збігається з номером на мапі КМДА). Втім, доступ до цього укриття навряд чи хтось забезпечить о четвертій чи п’ятій ранку – вже типовому часу повітряної тривоги та влучання ракет.
«Сам підвал також у поганому стані, – пояснюють мешканці будинку. – Там волого, неприбрано. Є зовнішні ознаки антисанітарії, купа сміття. Навряд чи там можна перебувати тривалий час».
Натомість жителі сусіднього будинку за чотири місяці самостійно облаштували прихисток від російських атак. Вранці 24 лютого вони почали відкривати всі підвали навколишніх будинків. У такий спосіб на Бульварно-Кудрявській 45-б виявили сховище, про яке не здогадувався навіть старожили будинку.
«Я мешкав тут з 1995 року і ніколи не знав про це сховище. Як виявилося, з невідомих причин його викреслили зі списку укриттів. Хоча це справжнє правильне сховище з вентиляцією, запасним виходом і навіть каналізаційними трубами. Це робить можливим перебування там впродовж тривалого часу. Гадаю, його облаштували в радянські часи, адже після Другої світової в нашому будинку жили офіцери», – пояснює місцевий житель.
Він допускає, що приміщення хотіли приватизувати у 90-х, але з невідомих причин не змогли. Наразі сховище більше не перебуває на балансі міста. З початком вторгнення наша сусідська спільнота взялася за його облаштування.
Перш за все, сусіди винесли з підвалу сміття. Тоді трохи вирівняли підлогу, підключили електрику, принесли кілька ліжок із будинкового хостелу, піддони для сидіння, воду, підручними матеріалами залатали дірки в стінах. Потроху обладнали туалет і раковину, для інтимності простору у вбиральню вставили окремі двері. Окремо облаштували кухню з електроплитою і чайником. Також провели кабель, поставили роутер і підключили інтернет. Розчистили сміття і в невеликому вентиляційному виході поблизу будинку, який виявився додатковим евакуаційним підземним шляхом зі сховища.
«У нашому будинку мешкають люди з Донецька. В найстрашніші моменти вони залишалися в сховищі впродовж кількох днів. Тож ми подбали про все необхідне – їжу, чай, воду, місце для спання, зв’язок. Зараз шукаємо недорогий спосіб утеплити приміщення, щоб зробити його комфортним для життя у холодну пору року. Ми робили все своїм коштом і власними силами», – пояснює мешканець будинку.
На його думку, ще багато старих будинків Києва можуть мати такі непідконтрольні містом сховища, які варто привести до ладу. У ході прибирання в підвалі на Бульварно-Кудрявській знайшли стару радянську табличку з тодішньою адресою, написом «Укриття №1» і колишнім номером телефону.
Всі мешканці навколишніх будинків знають, де шукати ключі від облаштованого ними укриття. А от тим, кого тривога застане зненацька на вулицях Києва, знайти його на карті буде неможливо.
Як пояснив «Хмарочосу» Роман Ткачук, директор Департаменту муніципальної безпеки, на випадок виявлення зачинених підвалів або сховищ міська влада прописала алгоритм дій. Жителі Бульварно-Кудрявської вже звернулися з листом до Керуючої компанії Шевченківського району і чекають відповідного рішення. Питання лише в тому, скільки ще таких закритих підвалів у старих будинках чекають на своє облаштування? І чи знайде їх хтось, крім місцевих мешканців?
Сховище для своїх
Про повноцінне бомбосховище, відсутнє на карті міста, розповіла «Хмарочосу» і мешканка лівого берега. Раніше укриття в житловому комплексі на місці колишнього молокозаводу вважали не призначеним для користування цивільними особами. «Але з початком повномасштабного вторгнення нам дозволили зняти замки, прибрати приміщення, принести води тощо. Всередині стояли парти, висіли радянські плакати, а на поличках навіть лежали старі протигази», – пояснює киянка.
Звичайно, сховище заводу не розраховано на ту кількість людей, яка зараз проживає в ЖК, тому в лютому було переповнене. За словами мешканки, спочатку приміщення відкрили для всіх охочих. Але згодом звідти зникли куплені коштом громади генератори для вентиляції повітря. Тому мешканці прийняли рішення повісити замки. Тепер ключі від сховища є в кожному будинку ЖК. «Хто перший спустився, той і взяв ключ, – пояснює киянка. – Втім, на карті укриттів цього об’єкта цивільного захисту немає. По суті сховище недоступне для тих, хто не живе в нашому комплексі».
Читайте також: «Підземне» місто Гельсінкі: Як Фінляндія готувалась до можливої війни з Росією
Укриття, яке (не)відкриває сторож
У будинку Ірина Калатало, що на Татарці, власного укриття немає. Тому вранці 26 червня, прокинувшись від вибухів у центрі міста, дівчина побігла до найближчого сховища в школі неподалік.
«Було відчуття, що точно влучило прямо біля мене. Будинок трусонуло так, що здавалося він зараз складеться. Я миттю вибігла на вулицю і по дорозі встигла перерахувати нові тріщина на стінах», – розповідає киянка.
Того дня ворожі ракети влучили у багатоповерхівку на Лук’янівці і переляк Ірини був абсолютно виправданий. Внаслідок обстрілу одна людина загинула і більше двох десятків постраждало, зокрема восьмирічна дитина.
Роман Ткачук підтвердив «Хмарочосу», що останнім часом після закінчення активних бойових дій навколо Києва чимало балансоутримувачів почали зачиняти укриття. «Комунальники наполягають, що навели порядок у приміщеннях. А відкритий доступ приваблює до підвалів безхатьків, які нібито залишають після себе сміття», – пояснює чиновник.
Водночас він наполягає, що міська влада бореться з цією проблемою: «Муніципальна охорона обходить всі укриття і проводить профілактичну роботу. Сховища мають бути відчинені. В разі повітряної тривоги кожен повинен мати можливість отримати до них доступ». Якщо укриття поблизу закрите, чиновник порадив негайно звертатися на гарячу лінію 1551.
Саме так і вчинила Ірина після того, як не змогла отримати гарантований законом захист під час повітряної атаки. У відповідь дівчина отримала листа з поясненням, що доступ на територію школи №139 постійно відкритий. «Під час повітряної тривоги вхід відкриває сторож. Постійно тримати укриття відкритим заклад не може, оскільки це може призвести до терористичних актів та випадків диверсій», – йшлося у листі. Перевірити стан шкільного укриття після відповіді Ірина не змогла, оскільки у пошуках більш спокійного місця для життя виїхала за кордон.
Провал політики цивільного захисту
Запропонована КМДА мапа укриттів створює ілюзію безпеки, але все ще не завжди може гарантувати доступність укриття під час повітряної тривоги. Крім того, багато з зазначених приміщень насправді підходять лише для короткострокового перебування: вони не обладнані евакуаційними виходами, не під’єднані до систем водопостачання, не пристосовані для зберігання харчових продуктів, не доступні для осіб з інвалідністю тощо.
У червні Президент підписав закон, що зобов’язує забудовників передбачати бомбосховища під час будівництва. Сподіваємося, нові сучасні прихистки чекатимуть на майбутніх мешканців новобудов. Але як бути з укриттям сьогодні, коли ледь не щоденні трагічні події в різних містах України постійно нагадують про загрозу ракетного обстрілу?
За словами Романа Ткачука, за рахунок програми цивільного захисту керуючі компанії отримують достатньо коштів на облаштування підвальних приміщень відповідно до вимог. «Якщо хтось з балансоутримувачів державної чи комунальної форми власності не виконує своїх зобов’язань із цивільного захисту, потрібно одразу надавати інформацію на 1551. Буде доручення мера з цього приводу. Всі порушники будуть покарані». Але в момент раптової атаки з неба не буде змоги чекати на відповідь комунальних служб чи сподіватися, що відповідальний сторож із ключами відкриє підвал.
Ксенія Семенова, депутатка Київської міської ради, розповіла «Хмарочосу», що неодноразово заявляла про проблему укриттів на засіданні Київради, наполягаючи на необхідності зміни пріоритетів і перерозподілу бюджету на заходи безпеки. «У мене враження, що для міського голови війни немає, – заявляє депутатка. – Бюджет міста витрачається здебільшого на ремонти доріг. Фінансовий департамент дозволив використовувати районні гроші на асфальтування дворів. Хоча зараз це зовсім не пріоритет. Можна сказати, що частина відповідальності за стан підвалів будинків дійсно лежить на співвласниках. Але на укриття в школах виділили лише 24 мільйони гривень. І цього вкрай мало».
Досвід життя в умовах воєнного стану показує, що міська влада провалила політику підготовки укриттів для цивільного населення, по суті переклавши свій обов’язок на містян. Можливість самоорганізації киян у критичних ситуаціях не може не тішити. Але вона не скасовує, а лише загострює питання витрат міських податків та здатності київської влади швидко та ефективно вирішувати проблеми, особливо під час війни.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті