Родичі солдатів зберігають урни з прахом вдома: для військового кладовища не можуть знайти місце

Ідея створити Національне військове меморіальне кладовище спливала тричі з 2011 року, розглядали сім різних локацій, але щодо жодної не змогли дійти згоди. Тим часом родичі загиблих українських військових зберігають урни з їхнім прахом удома, чекаючи на появу гідного місця поховання, йдеться у матеріалі LIGA.net.

Чому саме військовий, а не цивільний цвинтар?

«Я знаю, що для військових це важливо. Їхнє братерство — як друга родина, і вони хочуть бути разом назавжди… Для нас вибір був очевидний: кремація та поховання урни з прахом на Національному військовому меморіальному кладовищі», — пояснює Вікторія Красовська.

Її чоловік, Віталій, загинув у Маруполі в березні минулого року. Тіло кремували наприкінці червня, Вікторія тримає його прах у квартирі. Урну можна також залишити на тимчасове зберігання у крематорії, але не більше року.

Віра Литвиненко, мати Владислава, що також загинув у Маріуполі в березні того року, так само вважає, що військового не слід ховати «на околицях цивільних кладовищ, десь під парканами».

Ідея виникала тричі

Вперше пропозиція створити військовий цвинтар пролунала у 2011 році, коли відзначали 20-ту річницю Незалежності України. Тоді йшлося про поховання учасників Другої світової війни, війни в Афганістані тощо. 

Вдруге про військове кладовище заговорили після анексії Криму та війни на сході. 2015 року Кабмін видав відповідне розпорядження, що передбачало створення меморіального цвинтаря протягом трьох років.

У 2021 році вийшло нове розпорядження Кабміну — збудувати військове кладовище до 2025 року. Торік Верховна Рада проголосувала за відповідний закон. Планували наслідувати меморіального цвинтаря в Арлінгтоні, США. В держбюджеті на цей рік на це будівництво закладено 65 мільйонів гривень. Але досі не можуть визначитися з ділянкою.

Де будувати?

Спочатку КМДА запропонувала ділянку на вулиці Олени Теліги, поряд з урочищем Бабин Яр. Але історики та єврейська громада виступили проти.

Тож КМДА запропонувала 140 гектарів на Лисій горі.

«Спочатку нас з іншими батьками шокував цей вибір місця. Адже у нього неоднозначна репутація — всі ці відьми, представники субкультур, — розповідає Віра Литвиненко. — Ми з іншими батьками трохи переварили це, вирішили, що наші хлопці пережили пекло в Маріуполі, і вже ніякі відьми їм не страшні».

Однак екологи різко розкритикували ідею, адже Лиса гора належить до природно-заповідного фонду, там заборонено будь-яке будівництво та інше втручання в рельєф.

Далі Міністерство культури та КМДА запропонували Співоче поле. Родинам загиблих це місце подобалось найбільше. Але зрештою цей варіант зрештою також відхилили: тут проводять масові заходи, ділянка замала, її структура не підходить під кладовище.

За словами Віри Литвиненко, потім запропонували ділянки на Берковцях та на Виставковому центрі.

У березні уряд запропонував нову ділянку: приблизно 100 гектарів у Биківнянському лісі. На початку травня Верховна Рада проголосувала за спрощення процедури відведення землі в Биківні, однак президент так і не підписав документ.

Другого серпня уряд зустрівся з родинами та повідомив про нову пропозицію: біля Південного кладовища та селища Віта-Поштова, у 20 кілометрах від Києва. «Цю ж ділянку вже пропонували під час обговорень минулого року, але тоді Міністерство ветеранів саме ж її і забракувало — виявилося, що там є підземні води та юридичні питання щодо виділення землі», — зауважує Віра.