Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 122 днів. За цей час ми опублікували 24983 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
| Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах
Фото: Jaemin Don / Unsplash

У містах Південної Кореї цілі мікрорайони забудовано однотипним багатоповерховим житлом. Чимало кому такі будівлі — одноманітні, невигадливі, монументальні — здаються негарними, але свого часу вони були чудовим рішенням для вирішення житлової кризи, йдеться в матеріалі Bloomberg CityLab.

Загалом такі модерністські комплекси характерні для багатьох міст світу, та корейські примітні тим, що їх будували великі приватні корпорації, такі як Samsung, Hyundai, LG.

Після завершення у 1953 році корейської війни у Південній Кореї почалася стрімка урбанізація — люди масово мігрували до понівечених війною міст. Чимало кому доводилося осідати на околицях, забудованих переважно традиційними хатами, ханок.

Фото: Yujin Seo / Unsplash

На початку 1960-х, за правління військового диктатора Пака Чон-Хі розгорнулися модернізація та індустріалізація. Населення Сеула зросло з одного мільйона в 1953 році до 2,5 мільйона у 1960-му. Та житлове будівництво не встигало за швидким приростом. Принаймні третина жителів міста мешкала в нашвидкоруч збудованих із вагонки халабудах. Нелегальні споруди множилися обабіч Сеула, розлазячись на гори, береги річок та навіть дороги.

За масове будівництво житла взялися чеболі — фінансові групи, пов’язані родинними зв’язками. В Японії їх називають дзайбацу. Південна Корея була японською колонією у першій половині ХХ століття, і в такий спосіб запозичила деякі моделі управління.

До того, як перетворитися на всесвітньовідомого автовиробника, «Хьонде» (Hyundai) спершу була будівельною компанією та з кінця 1940-х споруджувала дороги, мости та склади. 

Перший сучасний комплекс було збудовано у 1962 році державною Корейською національною житловою корпорацією та п’ятьма приватними корпораціями, серед яких була «Хьонде». Рівень комфорту в 10-поверховому «Мапо» суттєво відрізнявся від того, до якого звикла більшість сеульців: центральне опалення, дитячий майданчик, крамниці.

Mapo apartments. Фото: hyundaimotorgroup.com

Не всі зведені у 1960-х будівлі, однак, були якісними. Мешканцям також здавалися дивними батареї опалення західного зразка. Для традиційного корейського житла була характерна система ондоль — піч, розміщена нижче рівня підлоги, розносила гаряче повітря каналами знизу, і таким чином тепло йшло від підлоги. Тепла підлога дозволяла не користуватися ліжками і стільцями.

У 1970-х роках підхід до житлового будівництва став продуманішим. Зокрема, на відміну від моделі Ле Корбюзьє «башта серед парку», забудова в Південній Кореї передбачала наявність поблизу всіх необхідних сервісів, таких як школи, магазини, транспортне сполучення, благоустрій. Модерністські багатоповерхівки в Сеулі приваблювали людей з достатком — у цьому відмінність від ситуації, що складалася в США та деякою мірою в Європі, де такі будинки вважалися житлом для бідних.

Зараз деякі дослідники пов’язують житлове будівництво в Кореї з ідеями американського містопланувальника Кларенса Перрі, який у 1920-х розробляв концепцію «мікрорайонної одиниці», що її, своєю чергою, вважають передтечею сьогоднішніх 15-хвилинних міст. Паралелі також проводять із житловими мікрорайонами у Радянському Союзі.

Згодом у деяких будинках почали облаштовувати корейську теплу підлогу. У плануванні квартир центральною була вітальня, до якої примикали всі інші кімнати. Ця вітальня виконувала по суті функцію мадана — дворика у традиційному будинку ханок. Обов’язковим був закритий балкон-лоджія.

Ілюстрація: Josh Kramer/Bloomberg CityLab

Корпорації стали все більше орієнтуватися на середній і заможний класи, розкішніші будинки навіть називали «особняками». Розташовані у престижних районах Сеула, Каннам і Ханнам-дон, вони часто мали додаткові принади, такі як спортзали, сауни й навіть невеликі дитячі аквапарки. Бренд, який було позначено в назві комплексу, вказував на вищий соціальний статус, у порівнянні з житлом, що будувалося державою: наприклад, Samsung Raemian La Classy, Hyundai The H Forecent.

Фото: Yujin Seo / Unsplash

Зараз, однак, квартири в багатоповерхівках Сеула, хоч як їх багато, коштують недешево. Більшість здається в оренду за унікальною схемою, яка існує лише в Південній Кореї — чонсе. Орендар не сплачує власнику щомісячну оренду, натомість дає заставу. Це велика сума, яка може сягати від 40-50% до 80-90% від вартості помешкання. Доки житло в оренді, власник може використовувати ці гроші, наприклад, покласти в банк і отримувати відсотки, але по закінченні контракту віддає орендарю повністю всю початкову суму.

Читайте також: «Гра в кальмара» ілюструє масштаби реальної боргової кризи в Південній Кореї

З одного боку, здається, що чонсе дозволяє орендарю жити у квартирі практично безкоштовно, але для багатьох сума застави непідйомна. Два роки тому за дворічний контракт оренди напівпідвального приміщення площею 60 квадратних метрів у Сеулі — баньчіха, приблизно такого, яке зображено у фільмі «Паразити», — треба було віддати в середньому 85 тисяч доларів застави.

Останніми роками багатоповерхові житлові комплекси критикують за однотипність, їх називають «сірниковими коробками».

Коментарі:

Вам доступний лише перегляд коментарів. Зареєструйтесь або увійдіть, щоб мати можливість додавати свої думки.

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті

Newsletter button
Donate button
Podcast button
Send article button