Чому озеленення не є панацеєю для міст — пояснює ірландський професор

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 280 днів. За цей час ми опублікували 23511 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Озеленення міст — не панацея і не має відволікати увагу від таких базових потреб, як доступність житла та економічна нерівність, стверджує соціолог Дес Фіцджеральд у новій книзі «Живе місто: чому містам не обов’язково бути зеленими», повідомляє Bloomberg CityLab.

Протидія змінам клімату зараз на порядку денному міських політик, і вирішення передусім бачать у висаджуванні дерев, облаштуванні зелених дахів тощо.

«Мене непокоїть, що замість того, щоб заглиблюватися у ці складнощі, набагато простіше і приємніше сказати щось типу: “Дивіться, цей ряд дерев зробить всіх на 15% щасливішими”», — каже професор Національного університету Ірландії в Корку.

Він, звісно, не заперечує важливість переваг, які надає озеленення містам. Але доєднується до інших скептиків, які вважають, що проєкти з масового висаджування дерев нерідко містять елементи «грінвошингу» — коли муніципалітети вирішують іти відносно легким шляхом, маючи безліч інших невирішених урбаністичних проблем. Він пропонує додати трохи критичного погляду на ідею будівництва хмарочосів серед зелених оаз.

Такі проєкти, як «Тисяча дерев» Томаса Хезервіка у Шанхаї Фіцджеральд називає фейковим громадським простором. На його думку, це просто торговельний центр із житлом, який подається як зелена зона.

«Мармуровий курган» у Лондоні він відносить до таких же фейкових проєктів і навіть називає катастрофічним. Цей проєкт коштував шість мільйонів фунтів і насправді виявився пагорбом із кількома бідолашними деревцями.

У фокусі уваги Фіцджеральда — психічне здоров’я мешканців міст. Ще з ХІХ століття відомо про зв’язок психічних розладів та урбанізації. Однак глибинна природа цього зв’язку досі малодосліджена.

Останні кілька років закріпилася ідея того, що містяни почувають гірше через відірваність від природи.

Фіцджеральд звертає увагу на те, що екологічний рух у США та Великій Британії історично використовувався ультраправими та расистськими групами. Наприклад, Британський фашистський рух винайшов ідею органічного землеробства. Це не означає, що органічне землеробство — щось погане, однак вказує на традицію використання ультраправими антиурбаністичного підходу.

«Я зовсім не вважаю, що сади, дерева чи інші зелені насадження не мають значення, але я не впевнений, що між природою та психікою існує аж такий внутрішній зв’язок. Натомість існує ціла низка культурних, особистих, економічних чинників, які опосередковують цей зв’язок. І якщо зелені насадження самі по собі не забезпечують спокій і відпочинок, то, можливо, ми можемо досягти цього іншими способами — економічними, наприклад, замість того, щоб саджати дерева і рослини на дахах», — припускає вчений.

Так, на його думку, доступне житло має не менший вплив на самопочуття людей. Зараз є поширеним уявлення про багатоповерхові мікрорайони як про провал містопланування. Але інтерв’ю з людьми, які переїхали з поганого житла до нових квартир у Британії свідчать, що мешканці почувалися щасливими після переїзду.

Сучасні міста страждають від безлічі проблем, таких як недоступність житла, нерівність, безробіття, відсутність дитячих просторів для ігор тощо. Їх не можна вирішити простим висадженням дерев.