Співавтор концепції «15-хвилинного міста» презентував книгу про міське планування. Основні ідеї

Французько-колумбійський вчений та урбаніст Карлос Морено випустив першу англомовну книгу під назвою «15-хвилинне місто», у якій пояснює запропоновану концепцію міського планування.

Видання окреслює погляди Морено на облаштування міського простору й обґрунтовує концепцію, яка здобула широку популярність у колі урбаністів за останні декілька років. У книзі автор викладає своє бачення як критику модерністського планування, у якому в місті виділяються окремі зони для сну, їжі, роботи та відпочинку.

Концепція «15-хвилинного міста»

Ідея «15-хвилинного міста» передбачає, що для задоволення повсякденних потреб мешканці можуть дістатися до всіх необхідних послуг усього протягом чверті години пішки, велосипедом або громадським транспортом. Це дозволить зменшити кількість автомобілів на вулицях, і відповідно – покращити якість повітря та знизити кількість викидів в атмосферу. Адже ритм міста повинен відповідати ритму людей, а не авто.

Значну роль у концепції Морено також відіграє залучення людей до формування локальних спільнот та створення багатофункціональних просторів. Наприклад, приміщення школи ввечері може працювати як громадський центр. Адже міські райони повинні бути сформовані так, щоб люди могли жити, працювати та відпочивати там без постійної потреби кудись виїжджати.

Критика концепції Морено

Проте такий підхід до планування міста зробив Морено мішенню для критиків, які виступають проти обмежень для автомобілів. Концепція «15-хвилинного міста» піддавалася значній критиці консерваторів, зокрема від таких відомих особистостей як канадський психолог Джордан Пітерсон і британський політик, прем’єр-міністр Сполученого Королівства Ріші Сунак. Також Морено неодноразово отримував погрози:

«Мені довелося мати поліцейський супровід в Аргентині, тому що хтось буквально погрожував розрізати мене на шматки».

Читайте також: Як навколо концепції 15-хвилинного міста з’явилась теорія змови

«15-хвилинне місто» у Парижі

Один з аспектів процвітання міста, на думку Морено, полягає у руйнуванні економічної сегрегації всередині міст, зокрема шляхом створення доступного житла навіть у заможних районах. Таку політику, наприклад, підтримує Париж під керівництвом міської голови Анни Ідальго.

Як приклад Морено наводить паризький квартал Кліші-Батіньйоль із 3 400 квартирами. Район складається з 50% державного житла та 25% житла з орендною платою нижче ринкової, яке на 85% забезпечується відновлюваною енергією.

Серед будівель також є театр, школи, спортивні зали та супермаркети, до яких можна дістатися вантажним велосипедом, але не автомобілем. Усі вони згруповані навколо парку з городами, де система збору дощової води та стійкі до посухи рослини зменшують потребу в поливі.

Розташування нового району в багатому окрузі Парижа на місці старого товарного складу спочатку викликало побоювання серед місцевих жителів. Але наразі там немає проблем із насильством чи некультурністю, зокрема через наявність цікавих для молоді занять.

У своїй книзі Морено зазначає, що концепція «15-хвилинного міста» поширилася і на менш очевидно родючі землі, такі як колишній виробничий центр американського Клівленда, мер якого оголосив, що місто приймає цю модель у 2022 році.

Модерністська концепція Ле Корбюзьє

Розповсюдження концепції чіткого зонування міста Морено приписує модерністському архітектору та урбаністу Ле Корбюзьє, чиї технократичні ідеї щодо чистішого та яскравішого міста вплинули на генеральні плани міст у всьому світі. Натомість концепція Морено кидає виклик суворій просторовій сегрегації міст і заохочує до кращого розподілу житла, робочих місць, парків, інфраструктури тощо.

За нелюбов’ю до модерністського грандіозного планування у концепції «15-хвилинного міста» можна виявити ностальгію за старими часами, коли люди ходили на роботу пішки, усі сусіди знали один одного, а задні двері можна було залишити незамкненими.

За твердженням Морено, під впливом Ле Корбюзьє пріоритети міського планування перемістилися від «міста просторів» до «міста об’єктів», де більше уваги приділяється основним зручностям, ніж тому, як їх можна поєднати для гармонійного та інтуїтивно зрозумілого міського пейзажу.

Унаслідок цього, як пояснюється у книзі, околиці втратили свої життєздатність і внутрішню цілісність. Адже місто дедалі більше розросталось і в ньому переважали автомобілі.

Проте Морено не заперечує, що в ідеях Ле Корбюзьє водночас є і позитивні моменти. Зокрема, він розвивав аспект гігієни, оскільки стверджував, що багато хвороб пов’язано з відсутністю чистого повітря та правильного освітлення.

У певному сенсі, за словами Морено, високі багатоповерхівки також прагнуть бути «15-хвилинними» спільнотами міського типу. Тільки не на горизонтальній осі, а на вертикальній. На думку урбаніста, такі проєкти часто кращі за те, що вони замінюють, наприклад старі нетрі.

Недоліки концепції «15-хвилинного міста»

У відповідь на критику своїх поглядів Морено погоджується, що «15-хвилинні міста» можуть спричиняти деякі проблеми. Наприклад, заборона руху транспорту з одного району лише для того, щоб зосередити його в іншому – призведе до негативних наслідків, як це сталося у відомому кварталі Барселони з «суперблоками».

Також покращення району в іспанському місті спричинило зростання орендної плати на житло, що вигнало звідти мешканців із меншими доходами. А у жителів сусіднього кварталу будинки втратили 20% своєї вартості, адже люди почали масово їх продавати, щоб переїхати у зручніший район неподалік.

Читайте також: В усьому світі активісти вимагають більше житла та стають на бік забудовників. Чому в нас навпаки?

Цього дисбалансу можна уникнути, якщо місто подумає про послуги, наявні на всій його території, перш ніж починати модифікацію вулиць. Морено наводить приклад Відня, останнього процвітаючого великого міста в Європі, яке все ще має відносно доступне житло та зберігає низькі орендні плати завдяки зобов’язанням десятиліттями будувати державне житло:

«У Відні державне житло – це не питання багатих і бідних. Сьогодні 77% громадян проживають в орендованому та державному житлі. Вони знають, що їхні податки допомагають підтримувати низьку орендну плату, і в результаті немає напруги навколо доступного житла».