Криті тротуари, навіси та парки — як Сінгапур став світовою столицею затінку

Сінгапуру, можливо, вдалося розбудувати найкращу у світі інфраструктуру штучного затінку, йдеться у матеріалі BBC.

Найдавнійший елемент цієї інфраструктури — криті тротуари, подібні до середземноморських пішохідних галерей. Це дашки на рівні перших поверхів, підперті колонами. Вони захищали від сонця та дощу в спекотному й вологому кліматі.

У Сінгапурі криті тротуари з’явилися ще на початку ХІХ століття, за британського панування. З часом вони втратили популярність, але відродилися в сучасній формі за правління Лі Куан Ю.

«Ліберальний автократ» Лі Куан Ю вірив, що дискомфорт від надмірної вологості заважає економічному розвитку. У приміщеннях масово встановлювалися кондиціонери. На вулиці голова держави вимагав якнайбільше дерев, парків і штучного затінку. Зараз наявність дерев проєктуються відпочатку, й саме тому більшість комунікацій прокладають під землею, щоб не заважати кронам.

У 1960-х та 1970-х роках архітектори житлових хмарочосів проєктували перші поверхи відкритими до провітрювання та лишали ці простори спільними, аби мешканці мали де охолодитися та подихвати свіжим повітрям.

Від кінця 1980-х влада стала вимагати встановлювати металеві навіси над тротуарами.

На сьогодні протяжність критих тротуарів у Сінгапурі налічує 200 кілометрів.

Забудовники в Сінгапурі мусять робити внесок у мережу затінку — облаштовуючи вздовж перших поверхів пішохідні галереї завдовжки від 2,4 до 3,7 метра.

«Ви перебуваєте у тропічному регіоні, де завжди дуже спекотно і завжди дуже волого», — зазначає Юн Хе Хван, ландшафтна архітекторка, професорка Національного університету Сінгапуру. Температури щоденно цілий рік коливаються в районі 31-33 градусів.

Приємніше, звісно, перебувати у затінку дерев, а не під алюмінієвим дахом, однак, як каже Леа Рюфенахт, дослідниця ініціативи Cooling Singapore, озеленення не завжди є виходом. Так, дерева роблять повітря вологішим, що не підходить для Сінгапуру.

Вона рекомендує балансувати зелений і «сірий» затінок. Найбільша щільність останнього — у високоповерховому діловому центрі. До забудовників висувають вимогу забезпечувати щонайменше 50% тіні в місцях для сидіння між 9:00 та 16:00. У рекомендаціях згадують дерева, парасолі, навіси, але тінь також може забезпечувати сусідня забудова — це все мають врахувати проєктувальники.

У Сінгапурі намагаються розташовувати публічні простори перед будівлями зі східної сторони, щоб площа охолоджувалася полуденним затінком. Це контрастує, наприклад, із регуляціями у Нью-Йорку, де холодніший клімат, і від забудовників вимагають лишати більше простору для сонця, а також орієнтувати будівлі на південь.

Це здається інтуїтивно зрозумілим, однак на практиці часто міста з тропічним кліматом переймають будівельні норми з Європи та Північної Америки, не адаптуючи до власних реалій. Переглядання норм може бути важливим і для міст із помірним кліматом, на тлі кліматичної кризи, що має наслідком, зокрема, потепління та інтенсивніші зливи.

Безкомпромісна політика Лі Куан Ю щодо дерев також дала свої результати. Важливо, що озеленення вимагалося у всіх районах, безвідносно до доходів жителів, які там живуть. Було втілено масштабну програму з меліорації земель.

За офіційними даними, у 1974 році в Сінгапурі налічувалося 158 тисяч дерев, а тепер це число збільшилося вдесятеро — до 1,4 мільйона. І це при тримільйонному прирості населення. Нині майже половина острова вкрита травами, чагарниками та деревами.

Вдень вулиці ділового центру Сінгапуру, занурені в тінь хмарочосів, є найпрохолоднішими в місті. Однак ефект закінчується, коли сонце заходить, і будівлі вивільняють поглинуте вдень випромінювання. Тож уночі прохолоднішими виявляться зелені території житлових масивів оскільки — повітря там на один-два градуси прохолодніше.