Як Сінгапур навчився жити з екстремальною спекою

Блогер з каналу Not Just Bikes дослідив питання того, як Сінгапур попри клімат здається комфортним містом і справлятися зі спекою. У липні там щодня було понад 30 градусів, а через вологість відчувалося на всі 40, але блогер міг годинами ходити пішки й їздити по всьому місту на громадському транспорті без жодних проблем через спеку.

Усе тому, що Сінгапур ідеально пристосований для пересування в спекотні дні.

Підземні станції метро та поїзди тут кондиціонуються, автобуси теж. Часто станція метро з’єднана прямо з торговим центром чи мережею критих проходів, тож можна дістатися куди треба, взагалі не виходячи на вулицю. А коли таки доводилося йти пішки, майже всюди є зручні навіси.

З таких захищених шляхів можна було одразу вийти з метро, дістатися до автобусних зупинок, житлових кварталів чи перейти через дорогу, і вони чудово виручали в дощ. На деяких навісах є ліани, що виглядають гарно і ще краще охолоджують. Багато будівель робили з відступом першого поверху від дороги, щоб верхні поверхи створювали тінь для пішоходів. Популярними є й будівлі просто неба: як старі, так і нові, де замість кондиціонерів використовують потужні стельові вентилятори місцевого бренду Spacefans, які створюють приємний постійний вітерець.

Сінгапурське метро є дешевим, зручним і дуже чистим, з підземними станціями, які мають кондиціонери та платформні розсувні двері від підлоги до стелі для безпеки й економії енергії.

Сінгапур постійно зводить нові станції метро, наразі є понад 170 станцій і є план, щоб до початку 2030-х років 80% домогосподарств жили в межах десяти хвилин ходьби від метро. Також у місті продумано безліч підземних виходів та переходів, які дозволяють дістатися до потрібного місця, майже не перетинаючись із машинами і не виходячи на спеку.

Окрім зручного метро, у Сінгапурі поступово розвивають і пішохідну інфраструктуру, перетворюючи деякі вулиці на справжні зелені зони. Це також важливо для боротьби зі спекою, адже менше бетону, менше розігрівається місто.

Власне, багато журналістів зауважили, що майже половина території Сінгапуру вкрита травами, кущами та розлогими деревами.

На це вплинув колишній прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю. Він жорстко контролював кожен процес, боровся за кліматичний комфорт і вважав, що виснажлива спека та вологість гальмують економіку країни.

Лідер масово впроваджував кондиціонери в приміщеннях, а на вулицях вимагав тіні. Він різко критикував підлеглих за невдалий дизайн доріжок і навіть ставав на коліна на розпечений асфальт, щоб довести свою правоту.

У 1960–1970-х роках його уряд наказав проєктувати висотки з відкритими першими поверхами, створюючи затишні майданчики для відпочинку й обдування вітром. Згодом, наприкінці 1980-х і 1990-х роках, профільні відомства звели металеві навіси над тротуарами, зв’язавши їх у єдину мережу до автобусів та поїздів. Сьогодні загальна довжина таких проходів сягає 200 кілометрів. Візуально це нагадує постійні будівельні риштування: виглядає дещо незграбно, проте працює бездоганно.

Місцеві містобудівники переконані, що відкритий простір без тіні приречений на порожнечу. Аби зробити країну привабливою для інвесторів, Лі Куан Ю вимагав садити дерева скрізь, наголошуючи, що квіти – це непогано, але спершу потрібна тінь. Під його керівництвом спеціальний підрозділ озеленював магістралі ансанами, дощовими деревами, махагоні та акаціями, а в 1970-х роках, коли влада пересаджувала містян із авто в автобуси, затінок почали активно створювати на зупинках та пішохідних переходах.

Також маючи у власності близько 90% земель, уряд не дозволяв вводити будівлі в експлуатацію без висаджених дерев, а масове житло обов’язково комплектувалося зеленими галявинами та доріжками, що єднали квартали з парками.

Сьогодні найпрохолоднішими місцями вдень є діловий центр у тіні хмарочосів, тоді як вночі комфортнішу температуру забезпечують зелені житлові масиви, де повітря на кілька градусів свіжіше за гамірні комерційні вулиці. Хоча масштабна тіньова інфраструктура не здатна повністю компенсувати глобальне потепління, вона рятує від спеки та доводить, що за умови цілеспрямованого планування створення прохолодного міста для кожного є реальним завданням.

Додамо, що Сінгапур масово висаджує один мільйон дерев для боротьби зі спекою.

Чому тінь і дерева – не декор, «Хмарочос» розбирав неодноразово: у містах-мільйонниках середньорічна температура вища за приміську на 3°C, а ввечері різниця сягає 12°C, бо асфальт відбиває лише 5–10% сонячного світла і віддає накопичене тепло всю ніч.

Термозйомка Києва дронами показала, що найгарячіші райони – Троєщина й Позняки: озеленення менше 10%, температура поверхні 35–37°C, тоді як у Голосієві, Святошині та на Борщагівці вона не перевищує 33°C. Проблема Києва не в кількості зелені, а в її якості – експерти наголошують, що місту хронічно бракує саме вуличних дерев і тіні, тоді як «Київавтодор» замощує плиткою зони зелених смуг, а «Київзеленбуд» за 2016–2017 роки обрізав топінгом близько 101 тисячі дерев.

Досвід інших спекотних міст видання розбирало окремо – як охолоджувати мегаполіс без кондиціонерів.