У різних районах Києва мешканці виконують роботу, якою мали б займатися міські установи. Вони шукають старі рішення Київради, звіряють кадастрові межі з Генпланом, фотографують вирубані дерева, замовляють експертизи, ходять на засідання комісій і роками беруть участь у судах. Іноді громада дізнається про наміри забудовника або міста лише тоді, коли на ділянці вже встановили паркан.

Так було на Теремках, де через офіційно створений парк почали прокладати резервну теплотрасу. У Протасовому Яру захисники домоглися створення заказника, але досі судяться з власниками більшої частини землі. На Осокорках громада понад десять років захищає озера й заплавні луки від житлової забудови. Біля Солом’янського парку мешканці оскаржували земельні рішення й будівництво на зсувонебезпечному схилі. На Совських ставках, Вирлиці, Прирічній, Горбачисі, у Літературному сквері та сквері Павла Тичини людям доводиться боротись про знищення зелених зон.

«Хмарочос» поговорив із захисником парку на Теремках Іваном, проаналізував відповіді міських і державних установ. Розбираємося, чому захист зелених зон залежить від волонтерської роботи мешканців і що місто може змінити.

Як офіційний парк став будівельним коридором

34-річний ветеран Іван живе на Теремківській вулиці. Коли наприкінці липня у сусідню лісосмугу зайшла техніка, він почав фіксувати роботи, писати про них у соцмережах і виходити на протести. Для мешканців старої забудови та нових житлових комплексів ця територія давно була місцем прогулянок. Із 2019 року вона офіційно входить до Парку відпочинку на Теремках.

Статус не завадив прокласти тут резервну теплотрасу між районною котельнею «Теремки» та мережею ТЕЦ-5. Місто пояснює проєкт безпекою району. Під час попередньої зими на Теремках уже замерзали й проривалися комунікації, а ТЕЦ-5 залишається ціллю російських атак. Нова перемичка має дати житловим будинкам, школам, садкам і медичним закладам резервне джерело тепла.

Мешканці не заперечують потреби в такій мережі. Їхні питання стосуються вибору маршруту, документів і кількості знищених дерев.

Київрада створила парк площею 4,2412 гектара у січні 2019 року. Проте детальний план території, затверджений двома роками раніше, передбачав тут майбутню вулицю Атени Пашко та коридор інженерних мереж. Рішення про парк не супроводжувалося змінами до містобудівної документації, тому в міських документах та сама територія одночасно залишилася парком і місцем для інфраструктури.

Департамент захисту довкілля КМДА спочатку не погоджував маршрут через парк. У травні 2025 року він відмовився підписувати акт обстеження дерев і радив знайти інший варіант. У березні 2026 року уряд спростив процедури для частини об’єктів критичної інфраструктури. Влітку проєкт перейшов до реалізації.

В акті обстеження зелених насаджень № 34 вздовж усього маршруту облікували 662 дерева. Із них 56 планували пересадити, решту — видалити. Також роботи мали зачепити 70 кущів. Акт описував стан і вартість насаджень, однак не пояснював, чому обрали саме цей маршрут.

До першої зупинки робіт активісти нарахували понад 300 знищених дорослих дерев. Державна екологічна інспекція зафіксувала 115 свіжих пнів під час огляду 7 серпня, коли частину вже викорчували. Відновну вартість зафіксованих насаджень оцінили у 20,4 мільйона гривень.

Чому мешканці не повірили поясненням міста?

У технічному завданні 2023 року тепломережу планували прокласти вздовж Теремківської вулиці. У КМДА згодом пояснили, що цьому заважають каналізація, водопровід та електрокабелі. Водночас місто заявляло, що затверджений проєкт був лише один, а варіант уздовж вулиці розглядали під час пошуку маршруту.

Відкритого документа, в якому було б засвідчено, коли від початкового варіанта відмовилися і як порівнювали маршрути за вартістю, строками та втратами дерев, мешканці не побачили. Тому вони почали відновлювати хід ухвалення рішення за тендерною документацією, містобудівними планами й відповідями установ.

Захисники парку припускають, що широкий інженерний коридор може згодом використовуватися для комунікацій до ЖК «Абрикосовий» у Гатному. Іван посилається на повідомлення «Київміськбуду» про прокладання мереж одним коридором і розмови в чатах інвесторів. Документа, який безпосередньо пов’язував би теплотрасу із житловим комплексом, у відкритому доступі немає. Петро Пантелеєв заперечував такий зв’язок і наполягав, що мережу будують для резервного опалення наявного району.

Питання виникли й до закупівель. У липні–вересні «Київтеплоенерго» уклало чотири прямі договори загальною вартістю понад 1,3 мільярда гривень із ТОВ «Інженерно-будівельна компанія “Атмосфера менеджмент”». Як з’ясувало hromadske, незадовго до першого великого контракту компанія змінила власника, директора, адресу й контакти. Антикорупційний центр «Межа» звертав увагу на відсутність у підрядника досвіду проєктів такого масштабу та мінімальний офіційний штат.

На початку серпня мешканці щодня приходили до лісосмуги, ставали перед технікою, викликали поліцію й зверталися до прокуратури, екоінспекції та депутатів. Інженер Максим Мятко, якого залучила громада, запропонував звузити робочий коридор. За його розрахунками, навіть за маршруту через парк можна було обмежитися видаленням 11 дерев.

Після протестів КМДА кілька разів зупиняла роботи й порівняла три варіанти: через парк, уздовж проспекту Академіка Глушкова і Теремківською вулицею. Маршрут не змінили, але проєкт скоригували, пообіцявши зберегти близько 160 дерев і видалити ще від п’яти до десяти.

У вересні майданчик обнесли глухим парканом. Роботи охороняли поліцейські та працівники «Муніципальної охорони». Під час акцій відбувалися сутички, учасниці протестів повідомляли про травми. Поліція відкрила провадження через травмування своєї співробітниці, а в жовтні затримала ветерана Любомира Дмитришина і повідомила йому про підозру. Його адвокати заявили, що слідство не надало доказів участі Дмитришина у сутичці.

Іван говорить, що після встановлення огорожі мешканці втратили можливість перевіряти, чи справді всередині більше не видаляють дерева. Тепер вони вимагають оприлюднити документи, забезпечити громадський контроль, зберегти решту насаджень і розслідувати можливі порушення під час вирубування та протестів.

Чому зелені зони залишаються беззахисними?

На Теремках офіційний парк перетнувся з коридором інженерних мереж. В інших районах Києва зелені території втрачають через неоформлені межі, давні договори оренди, приватну власність усередині заказника або відсутність природоохоронного статусу.

Протасів Яр

Боротьба за Протасів Яр почалася задовго до створення заказника. У 2019 році громада виступила проти планів звести на схилі три житлові башти. Рух очолив Роман Ратушний, засновник ГО «Захистимо Протасів Яр». Він отримував погрози, представляв громаду в судах і домагався припинення забудови. У червні 2022 року Ратушний загинув на фронті, захищаючи Україну.

Наступного місяця Київрада створила ландшафтний заказник, який згодом назвали його іменем. Проте 16 із 20 гектарів території належать ТОВ «Протасів Яр», ще півтора гектара орендувала інша компанія. Власники почали оскаржувати рішення міста.

Навесні 2026 року апеляційний суд скасував охоронний статус на 16 гектарах, після чого громада знову вийшла на протест. У червні Верховний Суд підтримав законність створення заказника на приватних ділянках в одній зі справ. У липні інша компанія відмовилася від власного позову, а провадження закрили. Статус заказника залишається чинним, але право власності не перейшло до міста, а нові суперечки на інших підставах не виключені.

Солом’янський парк і Березняки

Біля Солом’янського ландшафтного парку частина території роками використовувалася як зелена зона, але не була сформована окремою земельною ділянкою. Фрагмент без кадастрового номера включили до землі під житловий комплекс. Як писав «Хмарочос», документи забудови суперечили детальному плану, а сам ДПТ — Генплану.

Мешканці кілька років проводили акції, зверталися до контролюючих органів і фіксували наслідки робіт на зсувонебезпечному схилі. Після протестів ДІАМ розпочала перевірку. У 2024 році суд скасував рішення Київради про передачу однієї з ділянок в оренду, а на початку 2025 року забудовник зупинив продажі у ЖК Park Life. Проте це не повернуло пошкоджені доріжки й не закрило всіх юридичних питань навколо будівництва.

Схожа суперечка виникла у сквері імені Павла Тичини на Березняках. У 2025 році поруч почали зводити 26-поверховий будинок. За Генпланом частина території залишалася зеленою, тоді як забудовник мав дозвіл на будівництво в межах сформованої ділянки. Мешканці створили окрему громадську організацію, намагалися оскаржити дозвіл і вимагали перевірити, чи не зайшли роботи на територію скверу. Під час перевірки ДІАМ представників громади не запросили.

Літературний сквер

Літературний сквер на розі вулиць Олеся Гончара та Михайла Коцюбинського захищають із початку 2000-х. Нинішня ініціативна група називає себе вже третім поколінням активістів. У 2016–2017 роках люди виходили на акції та зупиняли роботи біля скверу. Тепер основна боротьба перейшла в юридичну площину.

Активісти стежать за порядками денними Київради, надсилають запити, порівнюють кадастрові схеми й відповіді департаментів, готують юридичні звернення. У 2024 році петиція про захист скверу набрала необхідні шість тисяч голосів. Після цього місто взялося визначати його межі, однак громада заявила, що запропонована площа не охоплює всю територію, якою користуються мешканці.

Над справою працює приблизно десятеро людей, п’ятеро з них служать у війську, розповідала «Хмарочосу» Наталія Українська. Частину звернень і відео до депутатів записують із фронту. Станом на літо 2026 року Київрада ще не закріпила всю спірну територію за сквером.

Осокорки

Ділянки біля озер Небреж і Тягле передали в оренду під забудову ще у 2005 році. Після банкрутства банку «Аркада» місто, інвестори та Stolitsa Group домовилися добудувати незавершені комплекси, частково використавши територію майбутнього Екопарку Осокорки.

Громада захищає тут не впорядкований міський парк, а заплавні луки, озера й болота. Активісти проводили толоки й природничі дослідження, розробляли концепцію екопарку, подавали позови, стежили за технікою та фіксували роботи біля води. У серпні 2023 року мешканці розвернули бетоновоз і викликали поліцію через перекритий доступ до озера.

У 2025 році адміністративний суд скасував дозвіл на будівництво ЖК H2O, але у 2026 році Верховний Суд підтвердив чинність дозвільних документів. У вересні Київрада й ГО «Екопарк Осокорки» програли ще одну справу щодо 22 гектарів біля Небрежу.

До земельного конфлікту додався стан води. У 2026 році аналізи КП «Плесо» зафіксували забруднення Небрежу, а активісти повідомляли про засипання водойми й роботи у прибережній захисній смузі. Тому суперечка стосується вже не тільки майбутньої забудови, а й того, чи збережеться сама водна система до остаточного рішення.

Совські ставки й Вирлиця

На Совських ставках громада домоглася розірвання договору оренди майже 20 гектарів, де планували вісім багатоповерхівок. Мешканці не обмежилися протестом проти житла. Разом з архітекторами й екологами вони розробили концепцію парку дикої природи, проводили прибирання, будували містки й документували тварин, які живуть на водоймах.

Землю повернули місту, однак оформлення парку затягнулося. Київзеленбуд лише у 2023 році готував її прийняття в користування. А у серпні 2025 року на ставках невідомі зрізали понад 40 дерев, попри всі попередні кроки.

Біля озера Вирлиця судова боротьба також тривала роками. Прокуратура оскаржувала передачу землі забудовнику ще з 2016 року, а громада вимагала створити заказник. У 2024 році апеляційний суд повернув ділянку у комунальну власність. Проте після повернення землі місту треба ще вирішити, хто доглядатиме за озером і як захистити цю територію від нових зазіхань.

Прирічна й північ Оболоні

На Оболоні ГО «Парк Прирічна» кілька років домагалася оформлення 16 гектарів узбережжя як парку. Мешканці не лише виступали проти забудови, а й проводили консультації щодо майбутнього простору. До обговорення концепції долучилися понад 800 людей.

Паралельно місто запропонувало збудувати поруч паркінг. Активісти вважають, що транспортна інфраструктура може відкрити шлях до подальшого освоєння північної частини узбережжя. Вони підготували чотири альтернативні місця для паркування, які не потребували втручання у природну територію, але місто їх не розглянуло, розповідав «Хмарочосу» голова ГО Гліб Антоненко.

У 2023 році Київрада нарешті розблокувала оформлення парку, але одночасно передала сусідню ділянку комунальному підприємству для паркінгу. У квітні 2026 року на цю землю наклали арешт в інтересах НАБУ. Громада продовжує судову справу й стежить за планами нового мосту до затоки Собаче Гирло.

Горбачиха й Біличанський ліс

Урочище Горбачиха зарезервували для заповідання ще у 1994 році, але станом на 2026 рік заказника там так і не створили. За цей час на землі водного фонду з’явилися самочинні будівлі. Лише у червні 2026 року апеляційний суд підтвердив їх знесення. Понад тридцять років між наміром заповісти територію та її юридичним оформленням залишили місце для захоплення землі.

У Біличанському лісі громада й прокуратура роками повертали сотні ділянок, які селище Коцюбинське роздавало приватним особам із 2008 року. Навіть після включення лісу до національного парку у 2014 році кожне право власності доводилося оскаржувати окремо. У 2023 році суди повернули Києву майже половину спірної території, але на це пішло понад десятиліття.

Скільки зелених зон під загрозою, місто не рахує

«Хмарочос» попросив міські та державні установи назвати парки, сквери й інші зелені території Києва, яким у 2022–2026 роках загрожували забудова, огородження або вирубування.

Департамент захисту довкілля КМДА за цей час отримав понад 100 звернень щодо пошкодження або знищення зелених насаджень. Скількох ділянок вони стосувалися, невідомо. Департамент не розподіляє звернення за роками, районами, адресами й результатами розгляду та не веде переліку конфліктних територій.

Державна інспекція архітектури та містобудування також не обліковує окремо роботи в парках, скверах або на фактичних зелених зонах. Шукати документи в реєстрі будівельної діяльності можна за адресою, кадастровим номером, назвою об’єкта чи номером документа, але не за словами «парк» або «зелена зона». Спочатку мешканці мають самі дізнатися про можливе будівництво й визначити ділянку, а вже потім перевіряти дозволи.

Інформація розподілена між земельним кадастром, містобудівною документацією, рішеннями Київради, реєстром будівельної діяльності, районними зеленбудами, екологічною інспекцією, поліцією та судами. У кожної установи є лише частина історії. Через це місто не може назвати навіть приблизної кількості територій, навколо яких уже тривають або назрівають конфлікти.

Як захист зелених зон став неоплачуваною роботою

Слово «активісти» приховує великий обсяг щоденної праці. На Теремках мешканці рахували пні, знімали рух техніки, шукали початкове технічне завдання й залучали незалежного інженера. На Прирічній громада організувала консультації та підготувала альтернативні ділянки для паркінгу. На Совських ставках волонтери прибирали територію й разом із фахівцями проєктували екопарк. На Осокорках вони фіксують стан водойм і роками ведуть судові справи. У Літературному сквері невелика група стежить за кожним проєктом рішення Київради.

Цю роботу виконують після основної роботи, служби, догляду за дітьми й інших повсякденних справ. Люди оплачують юристів, експертів і дослідження, збирають документи, ведуть сторінки в соцмережах та пояснюють новим сусідам конфлікт, який почався десять або двадцять років тому. Коли одна команда виснажується, справу доводиться передавати наступній.

Результат не завжди можна назвати перемогою. Громада може зупинити техніку, але не скасувати договір оренди. Може виграти суд, але ще кілька років чекати на оформлення парку. Може домогтися охоронного статусу, але продовжувати судитися з власником землі. Навіть підтримана петиція не гарантує, що рішення виконають у тому вигляді, якого вимагали її автори.

Саме завдяки цій роботі місто сьогодні має заказник у Протасовому Яру, перспективний парк на Прирічній, повернуту землю Совських ставків і Вирлиці, судові рішення щодо Горбачихи та Біличанського лісу. Саме мешканці змусили місто рахуватися з тим, що ці ділянки є парками, скверами та природними територіями, а не просто вільною землею під забудову.

Захисників зелених зон часто представляють людьми, які просто не хочуть будівництва біля власних вікон. Однак більшість конфліктів стосується територій, якими користуються цілі райони.

Дорослі дерева дають тінь одразу, тоді як нові саджанці потребують років, щоб створити подібний ефект. Заплавні луки, болота й ставки утримують дощову воду, зменшують навантаження на каналізацію і підтримують різні види птахів, риб та інших тварин. На Совських ставках громада документувала болотяних черепах, чапель, рибалочок та інші види. Озера Осокорків залишаються частиною природної водної системи, а не лише вільною землею між житловими масивами.

Великий парк, до якого треба їхати транспортом, не замінює сквер біля дому. Для дітей, старших людей і батьків із візочками важливо мати зелену зону за кілька хвилин пішки. За дослідженням SaveDnipro, озеленення особливо бракує біля частини нової забудови на Осокорках, Теремках, Воскресенці, Троєщині та інших масивах. Якщо останню незабудовану ділянку віддають під будівництво, створити там парк згодом буде значно складніше й дорожче.

Під час війни зелені зони потрібні місту не менше. Вони залишаються доступними місцями для прогулянок, фізичного відновлення та зустрічей із сусідами. Частина людей, які сьогодні їх захищають, служить у війську або вже повернулася з фронту. Іван після служби повернувся на Теремки й не хоче втратити парк біля свого дому.

Що може змінити Київ?

Щоб з’ясувати, що відбувається з однією зеленою ділянкою, зараз доводиться окремо шукати рішення Київради, кадастрові межі, дані про власника, містобудівні умови, дозволи та судові справи. Частина документів перебуває в різних міських установах, частина — у державних реєстрах. Зводити їх докупи зазвичай доводиться мешканцям.

Київ міг би публікувати всю цю інформацію в одному реєстрі та позначати території, щодо яких уже змінили призначення землі, видали документи на будівництво або тривають суди. Тоді про загрозу для парку чи скверу можна було б дізнатися з міських даних, а не після появи паркану.

Проєкти, які зачіпають парки, водойми та прибережні території, потрібно обговорювати до початку робіт. Місто має показати мешканцям усі варіанти й пояснити, чому обрало саме один із них. Важливо одразу назвати вартість робіт, строки та кількість дерев, які планують зрізати.

Під час війни частина інформації про критичну інфраструктуру може бути закритою. Але місто все одно може пояснити, чому мережу прокладають саме тут і як відновлюватимуть територію. Закриті документи можуть перевірити незалежні фахівці.

Зараз мешканцям доводиться окремо звертатися до різних установ. Одна відповідає за дерева, інша — за землю, третя — за будівництво. Місто має визначати, хто збирає всю інформацію і відповідає за комунікацію з громадою.

Але самих реєстрів і громадських обговорень недостатньо. Потрібна політична воля зберігати зелені зони, навіть коли землю вигідніше забудувати або використати для іншого проєкту.

Парки, сквери, ліси та водойми потрібно планувати так само серйозно, як дороги, транспорт і комунальні мережі. Для них мають визначати межі, оформлювати землю, передбачати кошти на догляд і заздалегідь шукати інші варіанти. Поки зелені зони сприйматимуть як вільне місце для наступного проєкту, конфлікти повторюватимуться.

Публікація створена «в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.

За зміст цієї публікації відповідає виключно Хмарочос. Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.