Як популярна культура стигматизує громадський транспорт? (відео)

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 281 днів. За цей час ми опублікували 23523 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Кадр із сіткому «Брод Сіті»: епізод у метро Нью-Йорка

Популярна культура, зокрема кіно, телебачення й музика, загалом формують негативний образ громадського транспорту, водночас ідеалізуючи приватні автомобілі, пише Streetsblog USA.

Автор припускає, що громадський транспорт не завжди був стигматизований у попкультурі – зрештою, історія кіно почалася з фільму братів Люмьєр «Прибуття потягу». Кут зйомки обрано таким чином, що локомотив вражає своєю потужністю. Саме завдяки вдалій композиції кадру публіка так емоційно реагувала на рухомі кадри – складалося враження, що потяг їде просто на глядача.

Та мірою того, як автомобіль займав все важливішу роль у житті американців, попкультурна оптика почала зсуватися на користь приватного транспорту, стигматизуючи громадський. Майже щоразу, як герої популярних кінофільмів опиняються в автобусі чи метро, їхні обличчя виражають відразу, сором, страх або бажання опинитися за кермом автомобіля.

Дивіться, як героїня сіткому «У Філадельфії завжди сонячно» описує пасажирів автобусу («паскудні дегенерати, шоу потвор»):

Ще один приклад – комедія «Суперперці» 2007 року. Підлітки їдуть на побачення в автобусі – вочевидь, сам цей факт має справляти комедійне враження. Саундтрек знущальницьки натякає, що справжні чоловіки пересуваються аж ніяк не громадським транспортом (Are you man enough?) .

Не краще справи й у серйознішому кіно. Драма «Зіткнення» 2004 року, яка зібрала три «Оскари», включає монолог про те, чому автобуси принижують афроамериканців: мовляв, великі вікна саме для того, аби кожен міг побачити, що в автобусі змушені їздити чорношкірі.

Якщо вірити голлівудському кіно, їздити в автобусі не лише принизливо, але й небезпечно. Можна виокремити цілий піджанр трилерів і бойовиків, в яких об’єктом терактів є громадський транспорт, як, наприклад, у фільмі «Швидкість» 1994 року. Того року в терактах у громадському транспорті загинули 10 осіб, у той час як зіткнення з автомобілями спричинили загибель 5742 пішоходів.

Та ще страшніше зображається в американському кінематографі метрополітен. У фільмі «Пригоди няні» 1987 року вагон метро у Чикаго виглядає як ідеальне місце, де злочинне угруповання може атакувати няню з дітьми.

Фільм знімали саме в той період, коли американські міста, зокрема Атланта, Сент-Луїс і Сент-Пітерсбург, чинили супротив розширенню мережі метро на передмістя. Одним із аргументів було побоювання, що це призведе до зростання злочинності, – й аргумент цей мав расистське підґрунтя. Чи не дивно, що у фільмі банда складається переважно з афро- і латиноамериканців, в той час їм простистоять біла блондинка та її біляві підопічні…

Інший типовий приклад – епізод із «Джокера» 2019 року. Характерно, що події ціього фільму відбуваються наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років (про соціальний контекст цієї стрічки ми писали раніше).

А ось як зображають сучасне нью-йоркське метро у сіткомі «Брод Сіті» – вагони, повні збоченців, фріків, людей зі смердючими підпахвами, людей із туристичними наплічниками, людей із висипами на обличчі… Є навіть вагон із гівном.

Автор блогу наголошує, що жителі невеликих міст США мають слабке уявлення про те, як може функціонувати справді якісний громадський транспорт, який добре фінансується, – і саме тому сприймають пропонований їм образ як даність.

Читайте також: У США виявили, що затори зростають через розширення і будівництво доріг