Чому в Києві не працюють громадські вбиральні?
Попри рекомендації ВООЗ частіше мити руки під час пандемії, у містян немає доступу до більшості громадських туалетів.
Попри рекомендації ВООЗ частіше мити руки під час пандемії, у містян немає доступу до більшості громадських туалетів.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 296 днів. За цей час ми опублікували 23629 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Одна з головних рекомендацій ВООЗ на час пандемії коронавірусу — часте і ретельне миття рук. Відтак, актуальною проблемою для міст залишається облаштування комфортних громадських вбиралень — і відкритий для всіх містян доступ до них. Видання Mistosite розповідає, як можна вирішити цю проблему в Києві.
У 2016 році на сайті Київради з’явилася петиція з пропозицією створити мережу доступних та сучасних вбиралень, яка б «повністю забезпечила реалізацію базової потреби громадян в столиці». Попри те, що петиція набрала більше 10 тисяч підписів, її вимоги так і не були реалізовані.
На сайті Київводофонду, що обслуговує київські вбиральні, створили мапу, де зібрали громадські вбиральні в різних районах Києва. Але переважна більшість з них, за даними мапи, сьогодні не працює.
Причини цього різні: одні вбиральні потребують капітального ремонту, інші працюють сезонно (наприклад, лише влітку), а деякі навіть фігурують в кримінальних справах.
З 2008 року в Києві діє розпорядження КМДА, яке дає певну альтернативу громадським туалетам. Згідно з ним, кожна людина має право безкоштовно скористуватися вбиральнею у закладах громадського харчування (кафе чи ресторанах). І в цьому праві людині не можуть відмовити.
Проте у можливості скористатися вбиральнею це розпорядження обмежує одразу кілька груп містян: зокрема, людей з низьким доходом і бездомних. Та й інші відвідувачі також можуть не сподобатись персоналу закладу.
Громадський активіст Сергій Щелкунов, який є автором вищезгаданої петиції, зазначає, що це розпорядження КМДА — перекладання містом соціальної відповідальності на бізнес. Він пояснює, що для бізнесів, які надають такі послуги, потрібно запровадити певні преференції, а також розробити стандарти для громадських вбиралень.
Щодо облаштування вбиралень у метро, то раніше туалетів тут не проєктували через те, що це був стратегічний об’єкт (облаштування кабінок потребувало б і переобладнання самих станцій). Але восени 2019 року були прийняті нові будівельні норми, які передбачають, що при зведенні нових станцій одразу проєктуватимуть і вбиральні. Проте, ці норми не росповсюджуються на вже збудовані станції.
Як може бути: досвід Берліну
Два роки тому, коли в Берліні сплив термін дії договору між міською владою та компанією, що раніше обслуговувала вбиральні, муніципалітет оприлюднив концепцію розвитку міських вбиралень.
Розробники документу проаналізували попит на вбиральні в різних локаціях міста та детально прописали технічні, дизайнерські та екологічні вимоги до кожного типу вбиралень.
Дослідники виділили чотири групи місць у Берліні, де мають бути вбиральні:
Перш ніж будувати чи оновлювати громадську вбиральню, розробники концепції радять звернути увагу та оцінити об’єкт за наступними критеріями: економічність, безпека, художня цінність, гігієна, інтеграція, екологічність та комунікація.
Фото обкладинки: Noppon Loylersla / pexels
© Хмарочос | 2024
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті