Фото: Ірина Бєлих

Щорічний архітектурний фестиваль CANactions уже більше десяти років став найочікуванішою подією для усіх зацікавлених у темі міського розвитку. Завдяки івенту Київ змогли відвідати впливові архітектори, а світові бестселери, перекладені видавництвом платформи, заповнили полиці книжкових магазинів і домашніх бібліотек. Команда CANactions school розповіла «Хмарочосу» про свою послідовну і наполегливу роботу в створенні дискурсу про архітектуру і містобудування в Україні.  

Читайте інші матеріали серії «Хто такі київські урбаністи?»: 

Команда популяризаторів переходів та острівців безпеки Urban Crew

Віталій Селик та «Рада з урбаністики Києва»

Команда

Валентина Зотова: Сьогодні CANactions – це платформа з офісами в Києві та Амстердамі, яка збирає різні активності. Її історія бере початок із фестивалю, що вперше відбувся у 2008 році. Туди запросили потужних західних експертів з архітектури та міського планування, щоб дати можливість практикам і студентам комунікувати з передовими спеціалістами. Після цього для архітекторів бюро ZOTOV&CO проведення фестивалю стало щорічною традицією. 

Я долучилася до цієї справи в 2012 році. На той момент організації як юридичної особи ще не існувало. У 2014 році ми заснували фонд CANactions. Як виконавчий директор я пройшла весь шлях від фестивалю до освітньої платформи. 

Вадим Денисенко: Я регулярно відвідував архітектурний фестиваль CANactions, адже туди запрошували кумирів світової архітектури. Не менш важливим для мене було в ході занять потрапити в промзону Телички і подивитися на Київ з таких ракурсів, яких я ще ніколи не бачив. 

Після фестивалю я тричі подавався на освітні програми CANactions як студент і тричі не проходив відбір. Зрештою, там вперше з’явилася програма, орієнтована не лише на міський, але й на сілький контекст.  Оскільки на той момент я вже мав досвід роботи з об’єднаними територіальними громадами, мене запросили бути її ментором. Після цього я отримав пропозицію організувати власну освітню програму. Наразі працюю одним із програмних директорів CANactions.

Валентина Зотова. Фото: Ірина Бєлих

Юлія Попова: CANactions як платформа і школа давно відомі тим, що застосовують підхід інтегрованого міського розвитку та стратегічного просторового планування. Наприкінці 2020 року року я закінчила магістратуру у Штутгарті (Німеччина) під назвою Integrated Urbanism and Sustainable Design. Саме на цей підхід було орієнтоване моє навчання. З початку 2021 року я працюю тут директоркою з розвитку CANactions. 

В.Д.: Інтегрований міський розвиток передбачає, що, досліджуючи якусь територію, ми спочатку розробляємо візію її розвитку, тоді конкретизуємо це в систему проєктів. Серед них обираємо ключові, стратегічні та демонстраційні, а тоді детально опрацьовуємо можливості їхньої реалізації на цій території. 

Читайте також: Архітектор та засновник школи CANactions Віктор Зотов розповідає про свої проєкти та розвиток міст

Олена Возняк:  За освітою я політологиня. Втомившись від передвиборних кампаній, у 2017 я влаштувалася менеджеркою з комунікацій CANactions. Хотілося робити щось більш змістовне і мати вплив на процеси, які відбуваються у місті. У 2018 році ми заснували видавництво, роботу якого я координую. 

Варто зазначити, що наша команда насправді значно більша, тому хочеться згадати Богдана Возняка, Марію Грищенко, Анастасію Журавель, Віктора Зотова, Григорія Зотова, Олену Козакову, Ромеа Мурін, Урса Томанна, Тео Хобена, Валерію Цихмейструк, Олександра Щеглова, які не беруть участі в цій розмові. 

Структура

В.З.: Назва платформи недаремно перегукується зі словом connections і складається зі слів can та action – якщо можеш, ти дієш. З самого початку нашим завданням було створювати зв’язки і спільноти. 

В.Д.: Структура CANactions складається з п’яти блоків. Архітектурний фестиваль – перший і найстаріший. Він дає змогу поспілкуватися з міжнародними метрами містобудування й архітектури. 

Другий – це видавництво. Ми перекладаємо ключові праці з містобудування та архітектури праці, а також спеціалізовану літературу, яка не виходила в російському перекладі. На презентацію книжки зазвичай намагаємося привезти автора чи авторку. 

Олена Возняк. Фото: Ірина Бєлих

Третій блок – це навчання. З невеликих воркшопів під час фестивалю CANactions перетворилася на освітню інституцію з річними програмами. Навчання у нас завжди післядипломне – для практиків, які вже мають кілька років досвіду роботи після університетів. 

Ми зрозуміли, що про Україну треба більше писати і говорити англійською мовою. Тому тепер програми діляться на українські, орієнтовані на локальні міста, та міжнародні. 

Четвертий блок – це публічна програма. У докарантинні часи лекції відбувалися наживо, а зараз перейшли в режим онлайн. Вони безкоштовні, і це принципово – аби будь-хто із зацікавлених міг послухати експертів зі світовим іменем. 

П’ятий блок – всеукраїнська та міжнародна конкурсна програма, спрямована на розвиток соціальних ініціатив трансформації сучасних міст, підтримку архітекторів та співпрацю. Наприклад, нещодавно відбувся конкурс імені архітектора Нільсона на зміну функції площі та будівлі ДТСААФ у Маріуполі. 

Принципи 

В.З.: Наша робота визначається наступними принципами. Перший – залучення найкращого світового досвіду. Аби генерувати свій продукт, виходячи з власного контексту, спочатку треба засвоїти наявні знання. Всі ментори, яких ми залучаємо, працювали в Україні або на пострадянському просторі. Тобто це не просто копіювання західних зразків, а перш за все, адаптація і ментальний переклад. 

Другий принцип – це мультидисциплінарність. Ми не вважаємо архітектора універсальною істотою. Тому в освітні програми набираємо людей з різним бекграундом. Лише половина з них – архітектори, решта – політологи, соціологи, географи, чи люди інших спеціальностей, які працюють або хочуть працювати в сфері міського розвитку. 

Третій принцип – learning by doing. Це сприяє відповідальності за власні та командні рішення, розвиває навички критичного аналізу, концептуалізації та практичного застосування здобутих знань та вмінь.

Четвертий принцип – це case based study. Тобто в нас завжди є реальні кейси, громада, місто або конкретна територія, з якою ми працюємо. Такий підхід передбачає взаємодію учасників із ключовими стейкхолдерами, польову роботу, а також тестування проєктних концепцій на різних стадіях розробки за участі місцевих громад. 

В.Д.: Скажімо, досліджуючи Львів, студенти і студентки розробляли концепцію розвитку конкретного району, а в Івано-Франківську обрали об’єктом дослідження все місто. 

На виході ми отримуємо навчальний продукт, а не результат для впровадження. Втім, часто якість цього продукту вища, а підходи до аналізу території цікавіші, ніж ті, які використовують в українських планувальних інститутах. Трапляється, що міста беруть за основу розвитку територій наші результати навчання. Приміром, Тернівська міська рада (Черкаська область) прийняла розроблену в рамках нашої програми концепцію як стратегічний документ розвитку громади. Елементи дослідження Івано-Франківська першої студії CANactions зараз використовують для планування розвитку міста. 

Крім того, працюючи в архітектурних і планувальних бюро чи міських виконавчих органах, студентки і студенти CANactions впроваджують наші підходи і принципи. Скажімо, Олександр Шутюк і Олександра Сладкова починали як активісти у Львові, далі працювали в Інституті стратегічного розвитку міста. Наразі Олександра Сладкова очолює львівське управління екології, а Олександр Шутюк влаштувався у велику архітектурну компанію. 

В.З.: Ми діємо не напряму, а лише опосередковано – через освіту. Що більше людей буде мислити критично, володіти інструментарієм розвитку здорового міста, то кращими будуть ставати самі міста.   

При цьому ми свідомо не рухаємося в академічному напрямку. Нам важливо постійно випробовувати щось нове і самостійно обирати інструменти, які наразі вважаємо необхідними. 

В.Д.: Важливим аспектом роботи платформи є комунікація України і світу. В ході наших проєктів Україна з’являється на архітектурній карті інших держав. 

Ю. П.: Ми не лише вивчаємо західні практики, але й самі є суб’єктом продукування знання, яке створюється, підтримується і поширюється локально. 

Юлія Попова. Фото: Ірина Бєлих

О.В.: Однією з наших засад є простота і зрозумілість всього, що ми робимо, – доступність для нас самих і для спільноти стейкхолдерів, з якими ми працюємо. В комунікації –  максимально зрозумілі повідомлення для якомога ширшої аудиторії. 

Стан Києва

В.З.: Київ постійно фігурує у наших проєктах. Так, ініціатива «Київ самобутній», пішохідний маршрут «Крайка» розпочалися на наших воркшопах. Ми були учасниками конкурсу до «Євро 2012», працювали з Теличкою, річковим портом. Наразі Віктор Зотов і Вадим Денисенко беруть участь у створенні стратегії розвитку міста Маріуполя на замовлення держадміністрації. У рамках міжнародної програми Homes for Tomorrow  досліджували житлову політику Амстердаму, Цюриху, Гельсінкі та Києва. За результатами програми незабаром вийде публікація. 

В.Д.: Ми працюємо з Києвом на різних рівнях. Перш за все, це формування середовища. Архітектурний фестиваль дозволяє місцевій спільноті доторкнутися до чогось дуже якісного і отримати натхнення на рік вперед. У Києві був Йен Ґелл, Рейнір де Ґрааф, інші люди з провідних бюро, які спілкувалися з великою кількістю місцевих практиків. Наша освіта створює гравців, які артикулюючи свою позицію перед, скажімо, девелоперами, можуть змінювати місто.

Наступний рівень – це архітектурні конкурси. Наразі Львів та Вінниця значно випереджають Київ у цьому аспекті. В столиці конкурси проводять нечасто і вони не мають достатнього впливу на розвиток території. Попри це, архітектурний конкурс уже став елементом роботи з міським простором та інструментом отримання кращого результату. Ми сподіваємося, що цей прецедент буде реплікуватися і незабаром усе-таки стане буденною практикою. 

Ю.П.: Київ зовсім не дбає про стратегічний розвиток міста. З одного боку, нібито є позитивні зрушення. Скажімо, девелопери почали приділяти більше уваги благоустрою публічних просторів. Втім, це всього лише прикриття спорудження чергового комерційного центру в історичній частині міста. Саме така ситуація нині склалася з Арсенальною площею. З іншого боку, в девелопера з’явилися мінімальні зобов’язання перед громадою, а раніше не було навіть цього. 

Читайте також: Новий комерційний центр на Арсенальній площі: чи потрібен він місту?

Київ як місто політично слабке. Тут нібито є генеральний план і стратегія. Але реальний розвиток столиці хаотичний. Місто як суб’єкт не контролює свої землі. Приміром, у Німеччині є чіткі обмеження, якого типу об’єкти на якій території дозволено чи заборонено будувати. А в нас усе ще можна спорудити висотку на Кловському узвозі без урахування наслідків втручання в історичний ландшафт та екосистему.

За останню декаду в Києві побудували більше шестиста житлових комплексів. Але про планування і розвиток інфраструктури цих територій майже не йдеться. Ринок житла по суті неконтрольований, доступне помешкання повністю відсутнє.

Київ все більше втрачає зв’язність (connectivity) і фрагментується. Всередині міста багато неінтегрованих територій. Це тривалий процес, пов’язаний з впливом бізнесу і відсутністю сильної влади. На мою думку, точку неповернення ми вже минули. Тому діяти треба негайно, адже через десять років вирішити ці проблеми буде в рази складніше, якщо не неможливо. 

Вадим Денисенко. Фото, Ірина Бєлих

Водночас у Києві є потужні спільноти і низові ініціативи, які покривають величезну кількість культурних потреб. Можливо, їхня активність зумовлена якраз нестачею цілісного підходу. В ситуації кризи вони заповнюють собою прогалини, що виникають. 

В.З.: Ми дуже обережно працюємо зі столичними адміністративними структурами. З іншими містами кооперація відбувається значно простіше. Київ пасе задніх. Зараз дуже багато міст випереджає його за розвитком та якістю інфраструктури. Погана якість води, нерозвинутий громадський транспорт, автомобілецентричність столиці – все це викликає питання. 

Мабуть, що низовий запит суспільства на якісні зміни в місті все ще недостатній. Тому критично важливо, щоб розмови про ці проблеми виходили за межі нашої «бульбашки». Це одна з причин, чому ми свідомо обрали для себе просвітницьку місію.

Створення дискурсів

В.З.: Ми працюємо над створенням дискурсів, скажімо, перекладаємо базові книжки, як-от «Правила пішохідного міста». Там йдеться про принципи, які успішно імплементовані в багатьох країнах. Книжки – це спосіб говорити не лише з тими, хто нас розуміє, але й з адміністраціями, девелоперами і містянами. Ця робота не дає миттєвих результатів, але без неї поступ неможливий. 

О.В.: У травні вийде друком довгоочікувана «Смерть і життя великих міст» Джейн Джекобс. Крім цього, в наших планах – видавати профільну літературу, орієнтовану на вузьких спеціалістів окремих галузей. Дуже приємно, коли пишуть нам географи, економісти, соціологи з проханням видати ту чи іншу книжку. Я радію, коли випадково бачу на Ярвалу молоду людину з нашою книжкою. Це показує, що запит на якісну літературу про місто дійсно є. 

В.З.: Одна з моїх мрій – щоб нарешті з’являться українські автори з урбаністики, а ми не лише перекладали, але й видавали роботи місцевих дослідників і планувальників. Гадаю, в Києві вже є люди, які можуть цим зайнятися, але ніяк не наважуються.