Київ посів друге місце у світі за розвитком шерингової економіки. Це добре чи не дуже?

Фото: facebook.com/ZelectraLLC

Київ посів друге місце серед 50 міст світу за рівнем розвитку та доступності шерингової економіки в рейтингу неприбуткової організації Consumer Choice Center, яка активно просуває цей тип економічних відносин.

Укладачі рейтингу оцінювали дружність до райдшерингових сервісів (місто могло отримати максимум 25 балів за наявність таких, відсутність дозвільної системи та спеціального оподаткування), шерингової оренди житла (25 балів), оренди електроскутерів (15), сервісів каршерингу (30) та спортшерингу (10).

Найлояльніші – міста на сході Європи

Найдружнішим до шерингових сервісів лишається Таллінн завдяки низькому рівню регуляції такого бізнесу. Столиця Естонії поділяє першу сходинку разом із Тбілісі. Ці два міста мають найлояльніші умови для платформ з оренди житла, таких як Airbnb, «не обтяжуючи» їх податками та дозвільними обмеженнями.

Натомість Київ і Вільнюс (Литва), які ділять друге місце з Сан-Паулу (Бразилія), Ригою (Латвія) та Варшавою (Польща), здобули високі бали за свободу райдшерингу – це єдині два міста, які не вимагають жодних дозволів від таких платформ, як Uber і Bolt.

У кінці списку опинилися Люксембург, Афіни та Токіо.

Загалом, як зазначають автори дослідження, до шерингової економіки найлояльніше ставиться Східна Європа, в той час як західно- й центральноєвропейські міста все більше схиляються до регуляції цієї сфери.

Наприклад, минулого літа Амстердам обмежив короткострокову оренду на Airbnb в історичному центрі, а мер Лісабона погрожував взагалі «позбутися Airbnb», коли скінчиться пандемія.

Щодо електросамокатів, то у травні цього року Лондон зобов’язав їхніх користувачів мати водійські права. Київ також нещодавно розробив правила для електросамокатів, але автори рейтингу вважають їх достатньо компромісними, щоб не знімати українській столиці бали.

Шеринг як комерційна модель

З початку ХХ століття, коли формувалося поняття шерингової економіки, або економіки спільної участі, передбачалося, що це більш екологічна модель, яка протиставляється надмірному споживанню і забезпечує ефективніший розподіл ресурсів.

Однак в умовах вільного ринку головними гравцями стали великі платформи, такі як Uber та Airbnb, що почали використовувати принцип шерингу як комерційну бізнес-модель. Це, своєю чергою, породило таку форму трудових відносин, як гіг-економіка, що ґрунтується на короткострокових контрактах і неформальних домовленостях.

Критики шерингової економіки виокремлюють такі проблеми цієї моделі: нерівномірний і несправедливий розподіл вигод; ставлення до робітників як «незалежних підрядників», а не співпрацівників, якими вони фактично є; витіснення малих бізнесів технологічними гігантами.

Шерингові компанії позиціюють себе лише як майданчики для зустрічі користувачів, однак численні дослідження та спостереження свідчать, що на практиці більшість із них працює саме як компанії з найманими працівниками.

Так, в Україні не раз протестували кур’єри служби доставки Glovo, які вимагали соціальних гарантій і зміни системи нарахування бонусів. Для працівників ця робота не така гнучка, як це намагається подати компанія, а є основним заробітком і для багатьох нелегко знайти іншу.

У 2014 році New York Magazine писав про те, що поява шерингової економіки пов’язана не з довірою та бажанням ділитися, а передусім із кризою на ринку праці. Люди стають гіг-працівниками, намагаючись монетизувати своє майно чи працю, переважно щоб залатати діри у своєму бюджеті. В деяких випадках це ті, хто втратив постійну роботу саме через розквіт гіг-корпорацій.

Нагадаємо, у липні Верховна Рада ухвалила законопроєкт про стимулювання розвитку цифрової економіки, який закріплює поняття гіг-працівник на нормативному рівні.