Минулого місяця Париж відновив старі норми будівництва, які заборонили зведення хмарочосів, вищих за 37 метрів. Ровен Мур, автор колонки на The Guardian, порівнює містопланувальну політику британської столиці, Лондона, та французької. 

У британській пресі традиційно пишуть про Париж як зарегульоване місто з високими податками, приємне для ока та чудове для того, щоб провести там вихідні, але застійне – як музейний експонат. Тоді як Лондон живий, жвавий, динамічний, творчий і відкритий для бізнесу. 

На початку червня цього року Париж заборонив будівництво будинків, вищих, ніж 37 метрів (це приблизно 13 поверхів – ред.). Це сталося після скандалу через проєкт Le Triangle – 180-метрову вежу, яка стала б третьою за висотою будівлею в місті. Планування Лондона ж залишається відкритим для всіх: The Guardian пише, що кластери хмарочосів виростають не лише в бізнес-центрах Сіті та Кенері Ворф, але й у віддалених куточках міста – Воксголлі, Тоттенгемі та Л’юісгемі. 

Ровен Мур, автор колонки, вважає, що хоч на перший погляд і може здатися, що паризькі обмеження – прояв занадто інтенсивного втручання муніципалітету в життя міста, та британським містам варто звернути увагу на французький приклад. Лондон особливо програє в статусі фінансової столиці Європи після Брекзиту, адже Париж тепер став провідним ринком Європи. Ще в березні 2023 року Bloomberg писав, що паризька біржа обігнала лондонську за капіталізацією на 250 мільйонів доларів. Фінансові установи надають перевагу тому, що Франція наполягає на якості життя, а не на вигоді за будь-яку ціну. 

Прихильники хмарочосів загалом аргументують свою позицію тим, що високими будівлями можна досягти більшої щільності в містах – більш ефективно використовувати землю та громадський транспорт. Також деякі з них кажуть, що багатоповерхівки захоплюючі, сучасні та «приваблюють бізнес». Архітектор завершеного проєкту веж-близнюків Duo, одного з тих, що спричинили нові обмеження в Парижі каже: «Якщо вертикальні будівлі можуть збагатити серце столиці, то навіщо позбавляти себе цього?»

Проте автор The Guardian сумнівається, що хмарочоси «збагачують» міста. У буквальному сенсі вони дійсно створюють інвестиційні можливості, які приносять гроші, часто від закордонних компаній. Та їхній вклад у розвиток житлової сфери сумнівний: будівництво хмарочосів дороге, тому квартири в них продаються за високими цінами. 

До того ж, для того, щоб отримати дозвіл на зведення такої будівлі, потрібно відповідати багатьом нормам. В Україні з 2019 року змінили обмеження висотності зі 100 метрів до 150. Хмарочоси мають статус «експериментальних», а тому потребують додаткову експертизу, перевірки і підтвердження. Для забудовника з’являються додаткові складнощі: забезпечення водою верхніх поверхів, обслуговування швидкісних ліфтів, опалювальна та інженерна системи. Хмарочоси також створюють більше навантаження на міську каналізацію. 

Не «збагачують» вони міста й соціально, просторово чи культурно. У статті британське видання наводить приклад нових районів багатоповерхівок у Лондоні: це пустельні мертві місця, в яких немає ідентичності. Їхні мешканці відірвані від життя вулиці вестибюлями та ліфтами, а за ландшафтом навколо ви ніколи не вгадаєте, де знаходитеся – він настільки типовий, що міг би бути будь-де, його наповнюють лише магазини тих компаній, які можуть дозволити собі орендувати тут приміщення. Для того, щоб описати так звану «сучасність» цих районів, Ровен Мур порівнює їх з авіаподорожами: колись вони були гламурними та унікальними, але тепер перебувають у фазі Ryanair – нудні та передбачувані. 

Важко виправдати хмарочоси і з погляду шкоди навколишньому середовищу. Високі будівлі потребують більше металу та бетону на квадратний метр для будівництва, ніж низькі, і в експлуатації використовують ліфти та (зазвичай) кондиціонування. Будівельна галузь спричиняє неймовірно багато викидів – Європейська комісія зазначає, що ця сфера відповідальна за 35% всіх відходів ЄС. Можна посперечатися, що хмарочоси створюють високу щільність населення, яка підтримує громадський транспорт, адже зазвичай мешканці таких будівель надають перевагу власним автомобілям.

Читайте також: Цемент – «лідер» з парникових викидів. Як зробити будівництво більш екологічним?

Для менших історичних британських міст, таких як Норвіч, наприклад, Париж показує, що місто може сказати «ні» забудовникам. Але для більших поселень це складніше питання. У той час, як Париж централізовано скеровували, що зробило його міську структуру однорідною, в Британії міський розвиток був більш хаотичним та різноманітним.

Автор статті пропонує поглянути на ширшу перспективу «зелених» політик в контексті містопланування. Райони, мери міст та державний уряд мають ресурси для того, щоб впроваджувати обмеження викидів вуглецю від будівництва. Можливо, не прямо, але такі норми зменшили б кількість нових хмарочосів. Вони також можуть ставити вимоги перед багатоповерховими будівлями, щоб ті якісно та розумно облаштовували простір навколо. Це коштує грошей, але головна перевага хмарочосів — і причина, чому їх будують — у тому, що вони підвищують вартість землі. Тому забудовники, ймовірно, мають ресурси для того, щоб забезпечити озеленення.  

Порівняння Лондона з Парижем протиставляє кількість до якості. Тоді як населення та ВВП британської столиці зростали швидше, у Франції вражаюче підвищилася продуктивність. Іншими словами, на одного парижанина виготовляється більше благ. Так, хоч квартири в Парижі недешеві, та житлова криза менш відчутна для мешканців. 

На додачу, французька столиця намагається перетворитися на винятково стійкий мегаполіс. Це більше мрія, аніж реальність, але місто робить кроки в цьому напрямку, роблячи свої громадські простори та береги річки максимально привабливими для пішоходів та велосипедистів. У такий спосіб Париж зменшує використання машин та впроваджує концепцію «15-хвилинного міста», коли все необхідне для життя розташована поруч з вашим домом. Тож політика щодо високих будівель — частина цього загального бачення. Враховуючи таку конкуренцію, Лондон не може не зважати на досвід Парижа.