До відбудови України долучаються самі жителі міст і селищ, місцеві адміністрації, центральна влада, міжнародні донори й організації, а також окремі іноземці, які хочуть допомогти у відновленні. З кінця 2022 і до середини 2023 року проводилось багато конференцій з відбудови всередині країни та закордоном. Метою проведення заходів було забезпечення фінансуванням численних проєктів, а також презентація візії майбутнього України після закінчення війни. В другій половині 2023 року ці ініціативи стали поступово вщухати, адже стало зрозуміло, що кінець війни переноситься на невизначений термін.
Місцеві жителі, майно яких постраждало від обстрілів, та місцеві адміністрації ж потребують не так конференцій, як первинного ремонту житла (встановлення вікон чи монтаж покрівель), чи консервації будівель після влучень, розчищення будівельного сміття та розв’язання нагальних інфраструктурних та побутових питань. Це дозволить їм продовжувати проживати та працювати на прифронтових територіях попри всі жахи війни, а не виїжджати біженцями за кордон чи до безпечніших місць в Україні.
Фото: Flickr / UNDP Ukraine
Створена для вирішення цих питань програма єВідновлення вже працює. За 2023 рік обробили понад 55 тисяч заяв на здійснення дрібного ремонту і виплатили за погодженими заявками більш як три мільярди гривень. Також почали видавати сертифікати на нове житло на заміну зруйнованого – станом на початок січня 2024 року вже є позитивні висновки щодо майже двох тисяч заяв.
Тим же, хто все ж стає внутрішньо переміщеними особами (ВПО), потрібно житло. За браком державних політик зі створення соціального житла, це питання вирішується, як правило, на місцевому рівні – часто зусиллями країн-партнерів чи взагалі волонтерів.
Фото: Flickr / EU_Echo
Як бачимо, інфраструктурних, соціальних та економічних проблем багато. В таких дуже важких умовах незалежні медіа мають взяти на себе роль майданчиків для дискусій в громадах, щоб жителі могли спільно, через діалог, виробляти стійкі розв’язання своїх проблем. Варто також залучати до цих дискусій інших бенефіціарів: центральну владу, міжнародні фонди й благодійників. Щоб допомога дійсно допомагала – вирішувала проблеми та була ефективною в цьому.
Саме тому «Хмарочос» став учасником проєкту ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Посольства США і протягом листопада-січня 2023-24 опублікував десятки матеріалів в жанрі журналістики рішень з прифронтових та звільнених регіонів України. В проєкті брали участь медіа НикВести, Газета «Вість», Суми сьогодні, «Перший Криворізький», Точка доступу, 18000, «Херсон Плюс», Мост, Ґрунт, Східний Варіант, «Перший Запорізький», ЗМІСТ, КУСТ.
Перероблення будівельних відходів та друге життя будматеріалів
Скрізь на звільнених територіях – від Бучі й Бородянки та до селищ на Миколаївщині, що були фронтом ще восени 2022 року – залишилися знищені й пошкоджені будівлі. Загалом в Україні від початку повномасштабного вторгнення накопичилося вже 670 тисяч тонн відходів руйнації. Розбирати будинки, утилізувати будівельне сміття та переробляти відходи на нові будматеріали – тепер задача приватних компаній та муніципальних органів влади.
Фото: Flickr / jeroenakkermans
Фото: АБО медіа
Україна вже має значні проблеми з переповненими полігонами, а багато нового будсміття – означає нові спеціальні полігони. Вони займатимуть додаткові гектари землі, можуть отруювати ґрунт та підземні води і є, мабуть, найгіршим видом землекористування з можливих. Саме тому надзвичайно важливо вивозити на полігони якомога менше відходів і якомога більше переробляти для повторного користування. А вільну землю використати іншим чином.
«У більшості країн Європи рівень їхнього перероблення досить високий. Так, у Нідерландах у повторне використання йде близько 90 % будівельних відходів, у Бельгії — 87 %, у Данії — 81 %, у Великій Британії — 45 %, у Фінляндії — 43 %, в Австрії — 41 %», — йдеться у звіті громадської спілки «Досить труїти Кривий Ріг». Річ у тому, що в цих європейських країнах на законодавчому рівні створені такі умови, що підприємцям значно вигідніше переробляти будівельне сміття, а не вивозити його на полігон.
Повторне використання будівельних відходів
Нідерланди
90%
Бельгія
87%
Данія
81%
Вел. Британія
45%
Фінляндія
43%
Австрія
41%
Річ у тому, що в цих європейських країнах на законодавчому рівні створені такі умови, що підприємцям значно вигідніше переробляти будівельне сміття, а не вивозити його на полігон.
В Україні такі політики відсутні або знаходяться на стадії розробки. Тому найбільш ефективним рішенням проблеми було б впровадження подібних політик на законодавчому рівні. Ба більше, щоб стимулювати розвиток цієї надважливої галузі, держава може субсидувати проєкти будівництва сміттєпереробних заводів. Саме тих, що будуть займатися будівельними відходами. Але це питання політичне, і сподіватися на подібні заходи, доки тривають воєнні дії, марно.
Фото: Unsplash / Radowan Nakif Rehan
Тому ініціативні організації та компанії займаються цим без будь-якої підтримки з боку держави. Щоправда, ініціативи мають характер радше пілотних проєктів, ніж повноцінної розбудови галузі. Проте з «перемог» можна відмітити постанову про поводження з відходами, яку опублікував Кабмін восени 2022 року, а також інтерес іноземних компаній до процесів перероблення в Україні. Важливо, що бенефіціари розуміють необхідність та нагальність розвитку галузі. Ймовірно, поштовх до активізації процесів дасть вже припинення бойових дій, а відповідно й безпека для устаткування та спеціалістів, які будуть здійснювати перероблення.
Волонтерські та громадські ініціативи
Фото надані редакцією «Мост»
Волонтерські та громадські ініціативи, утворені «знизу», заслуговують і потребують, мабуть, найбільшої підтримки. Вони завжди на місці, особисто спілкуються з постраждалими українцями та українками, знають їхні потреби та усі наявні ресурси спрямовують саме на задоволення цих потреб і розуміють суспільство, в якому живуть.
Наприклад, організація «Справжні» з Херсона починала з трьох учасників та допомагала з евакуацією після підриву дамби ГЕС. Зараз налічує майже 50 волонтерів, які організували гарячу лінію допомоги та виїздять на виклики чітко під запит.
За схожим принципом діє ініціатива з відновлення пошкоджених будівель «Сміливі відновлювати». Спочатку об’єкти волонтери шукали через міські адміністрації. Зараз люди можуть самостійно звернутися за допомогою, скориставшись сайтом «Сміливих» або ресурсом «Підмога». Волонтери займаються насамперед розбором завалів, але деякі обʼєкти тимчасово консервують.
Фото надані редакцією «Східний варіант»
Інший приклад – самоорганізація «Спільноти святого Егідія». Молодь із міжнародної благодійної організації, яка раніше допомагала бездомним, почала отримувати й розподіляти гуманітарну допомогу з Європи після початку вторгнення. За півтора року роботи – це кілька штабів у трьох українських містах, які налагодили власну систему допомоги постраждалим, а отримувачі допомоги ставлять їх у приклад великим міжнародним фондам. Все це – через гнучкість, розуміння місцевого контексту та змогу зібрати та проаналізувати зворотний зв’язок.
Наступний етап, кажуть організації, – навчання охочих допомогти з відбудовою. «Для відновлення країни нам потрібно буде півтора мільйона професійних будівельників. До повномасштабного вторгнення ця цифра була на рівні 300 тисяч. Ресурси є завжди, і їх можна знайти, а ось із людським капіталом важче. І тому ми плануємо запуск шкіл, у яких зможемо навчати людей будівництва», — розповідає виконавчий директор волонтерської ініціативи «Добробат». І справді, знайти людей, які здатні збудувати складні, гнучкі системи та працювати в них – найважливіше та найскладніше завдання, особливо в умовах постійного відтоку біженців за кордон. Тому дуже важливо інвестувати саме в людей, в розвиток їхніх навичок та їхню стійкість.
«Зелені» ініціативи – енергетика та будматеріали
В екологічному напрямі в України є базові потреби, наприклад забезпечення жителів деокупованих територій Херсонської області питною водою, а також очищення ґрунтів та річок від зруйнованої військової техніки та залишків снарядів, які не детонували, чи мін. А також загальні стратегічні питання, такі як енергетична незалежність та поводження з відходами.
Фото від редакції «Перший Запорізький»
На локальному рівні українці демонструють готовність самостійно розв’язувати власні проблеми, адже про відновлення інфраструктури коштом держави чи спонсорів у прифронтових селищах поки не йдеться. Відтак, залишившись без електрики, житель деокупованого села Воздвижівка Запорізької області обладнав свій будинок автономною сонячною електростанцією, яку самостійно змонтував на даху гаража. Її потужності вистачає, щоб робити житло повністю енергонезалежним і забезпечувати роботу усієї домашньої техніки – від водонагрівача та пральної машини до холодильників та іншого приладдя.
Також в умовах відключення світла та газу для жителів прифронтових населених пунктів незамінними стають паливні електрогенератори та компактні металеві грубки – «буржуйки», які отримують від місцевої влади, волонтерів та благодійних організацій. Їх встановлюють у приватних будинках, в підвалах багатоповерхівок, гаражах та інших приміщеннях, де змушені тимчасово мешкати люди.
Окремі установи, наприклад, клініки можуть отримувати допомогу на придбання генераторів від міжнародних організацій, проте всі ці рішення є радше точковими, ніж системними.
Окремі приватні ініціативи стосуються навіть екологічної побудови житла, наприклад, з конопель – костробетону. Будинки з костробетону не потребують особливих кліматичних умов та певних показників міцності ґрунту, тому їх можна будувати у будь-яких областях України, включно з Донецькою, Луганською, Херсонською та Запорізькою. У світі поки є не так багато прикладів будівництва багатоповерхових та багатоквартирних будинків з технічних конопель. Такі будівлі частіше бувають одно- чи двоповерховими. Але можна планувати екологічні та енергоефективні двоповерхові будинки вже на деокупованих територіях для українців, що залишились без власного житла внаслідок бойових дій.
Самі по собі усі приватні ініціативи є непоганими рішеннями, проте дієвими вони стануть лише, якщо будуть розроблені державні політики та сформовані організації, які займатимуться екологічним відновленням.
Соціальне та доступне житло для ВПО (тимчасове та постійне)
Українці, які внаслідок війни залишилися без житла та чиї міста окупувала РФ, змушені переїжджати в пошуках нових місць для життя. Часто ними стають як прифронтові міста, як, наприклад Запоріжжя, так і Київ чи міста на Заході країни. Скрізь основною проблемою для переміщених осіб є житло.
Тимчасовим вирішенням цього питання мали б стати модульні містечка, але через відсутність сталої житлової політики вони перетворюються на постійні домівки, тож люди проводять в маленьких модулях десятки років. Створені для тимчасового проживання, такі бокси не мають усіх потрібних комунікацій та опалення,– в них холодно взимку, житлові приміщення дуже маленькі, санвузли можуть бути в окремих «боксах». До того ж модульні містечка як правило відрізані від міста, а тому їхні мешканці відчувають складнощі з інтеграцією, багато з них довго продовжує сподіватися на повернення додому.
Проте трапляються і вдалі приклади модульного житла, як-от «Чудо-містечко» для літніх людей на Київщині, зведене коштом іноземних інвесторів.
Фото:редакція «КУСТ»
«У нас була мета, щоб продовжити життя цих людей, повернути їм відчуття стабільності та гідності. Ми хочемо, щоб люди знов заземлились, знов отримали відчуття, що можуть робити щось корисне. Ми хочемо створити тут спільноту активних, здорових, радісних, щасливих, патріотичних пенсіонерів», – каже керівниця поселення для літніх людей.
Візуалізація: Drozdov & Partners
Ще одним тимчасовим рішенням стають переобладнані гуртожитки, як правило цими проєктами займаються активісти. Цей конкретний проєкт навіть номінували на щорічну архітектурну премію Євросоюзу.
Проте справжній дієвим рішенням житлового питання має бути соціальне житло. Воно може бути зведене державним коштом та належати, як державі, так і муніципалітету. Люди можуть отримувати квартири в таких будинках для безоплатного проживання без права подальшої приватизації, або на пільгових умовах. Для того, щоб забезпечити інтеграцію ВПО в міське середовище, в таких будинках можуть проживати люди, які народилися та виросли у цьому місті й переселенці. В країнах ЄС сучасне соціальне житло проєктується з урахуванням інклюзивності та безбар’єрності з якісно прибудинковою територією і не виглядає як низькоякісне розв’язання житлового питання. Наразі найближче, що може з’явитися в Україні, – це житло для людей, які проходять реабілітацію в центрі Unbroken, й буде зведене за проєктом Drozdov & Partners. Будинки будуть комунальною власністю, у них мешкатимуть люди, що проходять реабілітацію у Львові.
Реабілітація військових та постраждалих цивільних
Кейси центру Unbroken та схожого за концепцією Superhumans також нагадують про ще один тренд у сфері відновлення – підвищену увагу до реабілітації, протезування та подальшої реінтеграції поранених військових та постраждалих цивільних. Схожі центри, фінансовані як фондами, так і місцевими благодійниками й владою, виникають в багатьох українських містах. Звісно, найбільші з них зараз зводять на більш безпечному заході України, але такі кейси є, наприклад, й у Полтаві. Все це багатофункціональні комплекси, де проводять і лікування, і реабілітацію, і живуть разом з близькими, і навіть планують масово виготовляти протези.
Фото: Бабель
Фото: Superhumans
Головний архітектор Львова розповідав «Хмарочосу», що важливо створювати не тільки самі центри реабілітації, а й розвивати інфраструктуру навколо них, зокрема й будувати соціальне житло:
«Надзвичайно важливо підтримати людей і мати такий резерв житла, який місто може надавати на певний час тим, хто опинився в такій безвихідній ситуації. Ми маємо дати віру і можливості для старту життя наново».
Важливою частиною реінтеграції є можливість повернутися в економічно активне життя – знайти роботу чи відкрити власний бізнес. Тут дуже допомагають державні гранти від центру зайнятості на відкриття чи розвиток своєї справи. В Запоріжжі, наприклад, ці кошти залучили на створення капсульного готелю.
Підприємець ділиться досвідом: «Насправді отримати гроші не дуже важко. Складніше у непрацюючій воєнній економіці вигадати таку ідею, яка буде працювати з нуля, примудритися реалізувати її та вийти «в плюс» – отримувати прибуток. Але зараз у мене завантаженість номерів – 70-80%».
Для дійсно масштабного успіху інтеграційних програм вони мають бути комплексними та проводити людей усією непростою дорогою з гідністю, без надмірної кількості принизливої бюрократії. Для цього також важливо забезпечити стійке існування відповідної інфраструктури (госпіталів, поліклінік, програм тощо), яка не буде страждати від хронічного недофінансування.
Міста йдуть під землю
Розбудова підземної інфраструктури у прифронтових регіонах – соціальної, освітньої, культурної
Щойно стало зрозуміло, що лінія фронту стабілізується, в усіх населених пунктах поряд із нею почали думати про укриття. І не стільки про сховища, куди можна зайти під час повітряної тривоги, а постійні приміщення, в яких можна почуватися безпечно. В Харкові почали навчати цілі шкільні класи прямо в метро. З часом почався етап впровадження більш постійних рішень.
Фото: ЄрміловЦентр
Фото: Незламний Хаб
У прифронтових Запоріжжі та Харкові укриття перетворили на концертні майданчики. В Харкові це ЄрміловЦентр та «ART AREA ДК», а в Запоріжжі – «Незламний хаб», бункер «Перемога» та підвальне приміщення палацу культури «Титан». Тут проводять театральні вистави, концерти, виставки, літературні вечори, кінопокази та інші публічні заходи. У Херсоні ситуація ще складніша: після підриву ГЕС працює один підвальний артхаб, вхід туди строго регламентований і лише за запрошеннями, а локація не розкривається з питань безпеки.
Схожа ситуація із соціальною інфраструктурою. У великих містах будують підземні школи за донорські кошти або організовують в підвальних приміщеннях освітніх закладів повноцінні класи із доступом до туалетів, харчування тощо.
Безпека диктуватиме розвиток міст в найближчі роки. Раніше через подібні процеси проходила й Фінляндія, щоправда не під постійними обстрілами. Там побудували понад 50 тисяч бомбосховищ та 300 кілометрів тунелів в очікуванні нападу СРСР.
Стратегія відбудови
Усі зафіксовані в рамках проєкту тренди спрямовані перш за все на виживання – окремих громадян, сімей, міст, інституцій та держави, як такої. Можна стверджувати, що про комплексне, стратегічне відновлення в короткій перспективі більше не йдеться. Це найбільш кардинальна зміна в порівнянні з риторикою кінця 2022 – початку 2023 років. Тому презентований іноземним донорам та інвесторам План відновлення України, намагання об’єднати всі державні програми в один мега план, зараз може виконуватись із вкрай коротким горизонтом планування та лише в окремих сферах – оборонній, житловій, інфраструктурній.
Але й План відновлення не враховує усіх описаних в цьому матеріалі трендів. Тому так важливо збирати інформацію про відновлення на місцях (в тому числі за допомогою моніторингу місцевих ЗМІ), аналізувати її та знаходити й запроваджувати рішення, які вже працюють. Все це дозволить ефективно витрачати кошти, аби закривати головний запит українців сьогодні – запит на безпеку.
Цей спецпроєкт реалізовано ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті