Днями у КМДА оголосили, що на місці пам’ятника Леніну, поваленого 12 з половиною років тому, збудують фонтан. Ідея викликала жваве обговорення та чимало критики. Згадуємо, як змінювався цей простір на розі Хрещатика та бульвару Шевченка протягом років і які ідеї висувалися щодо його облаштування.

Між революціями

Раніше на початку бульвару (тоді — Бібіковського) не було жодних пам’ятників. Там була пішохідна алея з ліхтарями, рекламними тумбами і кіосками.

За часів Другої світової німецькі окупанти облаштували на початку Ровноверштрассе, як вони найменували бульвар, місце публічної страти. Нацисти показово вішали на ліхтарях заручників, насильно зганяючи глядачів із числа киян, як пише Історична правда.

Пам’ятник навпроти Бессарабського ринку — це перший, власне, монументальний пам’ятник Владіміру Леніну в Києві. Його встановили 1946 року поспіхом.

Сама фігура була вже готова: московський скульптор Сергєй Меркуров створив її 1938 року для павільйону СРСР на Світовій виставці у Нью-Йорку. Для п’єдесталу використали гранітні блоки, заготовлені перед війною для пам’ятника Пушкіну біля Оперного театру.

Доречність місця для пам’ятника викликала сумніви у тогочасних критиків: і через історію з нацистською шибеницею, й через те, що Ленін тягнувся б до Бессарабського ринку.

У 1977 році ще один Ленін з’явився на Майдані Незалежності — у складі композиції на честь Жовтневої революції. Ту знесли у 1991 році, а от Бессарабський Ленін лишився. Роками міська адміністрація й уряд обговорювали перспективи його демонтажу або перенесення, але зрештою пам’ятник дожив до Революції Гідності.

Ввечері 8 грудня 2013 року натовп зніс фігуру з постаменту та розколов на сувеніри. Постамент із лабрадориту залишився на місці, навіть після того, як у 2024 році Київрада ухвалила рішення про його демонтаж.

Період ідейного осмислення: художні інтервенції

Порожній постамент видавався настільки символічно красномовним об’єктом, що не дивно, що його відразу стали використовувати для художніх втручань. Першою інсталяцією можна вважати стихійне прикрашання тумби прапорами, плакатами, графіті та наліпками.

На початку лютого 2014-го група активістів Євромайдану встановила на постамент «золотий унітаз», який мав символізувати «злочинний режим, невиправдану розкіш і корупцію».

Трохи згодом, у тому ж лютому 2014 року художниця Тетяна Войтович використала постамент в інсталяції «Детермінація». Це були сто пофарбованих золотою фарбою пластикових манекенів: біля підніжжя і один на самому постаменті. «Суть цієї інсталяції у тому, що діти, які захопили пам’ятник, хочуть зробити країну кращою. Чому золоті? Бо для мене кожна людина, кожен громадянин України, а особливо діти, молоде покоління — це наше багатство», — пояснювала авторка в коментарі УП.

У 2015 році почалися спроби серйозно та системно підійти до розуміння простору. КМДА провела конкурс «Територія Гідності» — на проєкт облашування місця, де був Ленін.

Серед поданих пропозицій були: пам’ятники Івану Мазепі, Тарасу Шевченку, Героям Небесної Сотні тощо, статуя Божої Матері; надземна платформа; прибудова драбини до постаменту, щоб на нього могли здійматися охочі. Рада з урбаністики Києва пропонувала створити пішохідну зону, перекривши автомобільний рух у Бессарабському проїзді (згодом, у 2021 році Бессарабський проїзд таки став пішохідною зоною).

У 2016–2018 роках фонд «Ізоляція» обрав постамент як майданчик для серії тимчасових арт-інсталяцій. Проєкт мав назву «Суспільний договір» і передбачав почергове втілення чотирьох відібраних художніх ідей. Першою мистецькою інтервенцією стала «Населяючи тіні» Синтії Ґутьєррес у липні 2016 року: металеві сходи, якими кожен міг піднятися та зайняти порожній простір п’єдесталу.

У листопаді 2016 року іранський художник Махмуд Бакші створив інсталяцію «Безкінечне святкування». На постаменті змінювалися неонові портрети Леніна, Діви Марії та співачки Мадонни. Вони символізували три можливі напрямки руху суспільства та три його складові: ідеологію, релігію та економіку.

У квітні 2017 року мексиканська художниця Іса Каррільйо втілила інсталяцію «Ритуал природи»: постамент оповили заспокійливими травами: м’ятою і розмарином. У травні невідомі позривали рослини. «Чому зруйновано об’єкт, який є антиідеологічним?», — дивувалися тоді в «Ізоляції».

У жовтні 2017-го відбувся четвертий і заключний етап проєкту: «Пам’ятник для Києва» румунського митця Мануеля Пелмуша. Той запрошував місцевих жителів взяти участь у хореографічній акції: учасники спочатку приймали позу Леніна, а потім зображали рухами новий пам’ятник, який би більше відповідав їхнім очікуванням і потребам.

У 2018 році румунський художник Богдан Раца встановив скульптуру Middle Way у вигляді величезної синьої руки. Це був перший не специфічний до локації об’єкт — він ніяк не задіював постамент. Ця рука «мандрувала» різними європейськими містами.

Так само крижана скульптура рисі була встановлена тут у 2019 році, бо це одна з центральних площ Києва. Всесвітній фонд природи WWF Україна хотів привернути увагу до захисту рисі євразійської.

У жовтні 2019 року біля постамента встановили скульптуру «Протистояння» Олексія Золотарьова. Цей об’єкт уже було присвячено Революції Гідності.

Кінець осмислення. Як дійшли до фонтану?

Ще в липні 2022 року міський голова Віталій Кличко заявив у телеефірі, що місце, де був пам’ятник, має «негативну енергетику». Він запропонував облаштувати «красивий старовинний фонтан», «щоб вода змила там негативну енергетику».

У березні 2025-го фармацевтична компанія Farmak публічно звернулася до Кличка з пропозицією встановити фонтан. У такий спосіб компанія планувала відзначити 100-річчя з заснування свого першого київського заводу.

«Це хитрий хід, — коментувала тоді депутатка Київради Євгенія Кулеба. — (Кличко) не хоче брати на себе відповідальність і говорити про те, що він придумав цей фонтан. Я практично впевнена, як це було. До мера прийшов “Фармак” із тим, що “нам 100 років, хочемо допомогти місту”. Він каже: “О, в мене є давнішня класна ідея зробити фонтан замість постаменту Леніна”».

Вона нагадала історію з фінансуванням Парижем моста-хвилі: французька столиця могла би оплатити частину київської велоінфраструктури, натомість інвестувала у декоративну споруду. Нагадаємо, що тепер Вільнюс дає гроші на будівництво парку з пішохідним містком на Прирічній.

На думку Кулеби, Київ мав б оголосити міжнародний архітектурний конкурс, пропозиції на якому оцінювало би фахове журі. Та ж компанія «Фармак» могла би потім оплатити реалізацію проєкту-переможця.

Рік по тому КМДА оголосила, що на місці поваленого Леніна таки буде фонтан. «Фонтани мають особливе місце в архітектурній традиції Києва: ще понад 100 років тому відомі чавунні фонтани Термена встановлювали в міських парках, і з часом вони стали невід’ємною частиною історичного середовища столиці», — пояснює заступник Кличка Валентин Мондриївський.

Київавтодор вже розпочав закупівлі у Prozorro. Платитиме фармкомпанія. Завершити простір планують у 2027 році.

Особливий акцент у пресрелізах роблять на інклюзивності. «Перейти дорогу тут можна лише через підземний перехід, що недоступний для людей на кріслах колісних, батьків із дитячими візочками та багатьох інших», — пояснює Мондриївський.

З опублікованих візуалізацій випливає, що обабіч бульвару облаштують наземні пішохідні переходи. До фонтану вестимуть сходи, але збоку облаштують пандус. Утім, згори пандус з невідомої причини упирається у бар’єр, тож людині на кріслі слід повертати під прямим кутом. Так само незрозуміла функція прямого повороту з іншого боку пандусу.

«Так це ж було вже! — коментує фонд «Ізоляція» облаштування фонтану на Бессарабці, нагадуючи про проєкт «Суспільний договір». — Проєкт став спробою створення дискусійного простору між мистецькою спільнотою, суспільством та владою для обговорення статусу та функціонування пам’ятних об’єктів у міському середовищі… Як тоді, так і тепер фонд Ізоляція наголошує на необхідності відкритої процедури відбору».

«Після всього, що пережило це місце, потрібно працювати з його історією. Залучити фахівців, які працюють з памʼяттю, сучасного художника і/або архітектора, які знайдуть вдале візуальне рішення. Інакше ми просто стираємо памʼять цього місця. Комплексність його історії, спірність, значення, зрештою, перемогу демократії над тоталітаризмом у важливому символічному жесті під час Майдану», — вважає арткураторка Катя Тейлор, критикуючи також вибір старомодного фонтану з точки зору дизайну.

Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров розкритикував ідеолонічну нейтральність проєкту простору з фонтаном: «Для мене — це як перейменувати вулицю Леніна на Абрикосову».