Фото: Ірина Бєлих

Упродовж останніх років урбанізм з нового і невідомого слова перетворився на популярний і знайомий багатьом містянам термін, яким позначають багато подій і процесів. За цей час в місті відбувалися дискусії на дотичні до урбанізму теми, перекладались знакові книжки українською мовою, мала місце не одна акція, де містяни висловлювали свою позицію щодо різних аспектів життя в Києві. 

«Хмарочос» спілкується з різними організаціями та спільнотами, які просувають в столиці урбаністичні зміни та розповідає про їхню діяльність і проєкти. Розпочинаємо з Віталія Селика та Анни Даниленко (приєдналася телефоном) з громадської організації «Рада з урбаністики Києва». 

Зародження київського урбаністичного руху

Віталій Селик: Громадська організація «Рада з урбаністики Києва» виникла у 2014 році, коли наближалися чергові вибори міського голови. Саме тоді зародився рух урбаністів – група людей, які безпосередньо впливають на якісні зміни у нашому місті. Активісти об’єдналися і запропонували кандидатам на посаду мера свої варіанти вирішення міських проблем. Так з’явився маніфест «Київ – зручне місто». Для нього створили спеціальний сайт, який ми зараз відновлюємо. 

Серед авторів маніфесту були Григорій Мельничук, який на той момент працював журналістом, дизайнер Ігор Скляревський, який заснував «Агентів змін», соціолог Андрій Косецький, медіа-координаторка Асоціації велосипедистів Києва Олеся Сторожук, архітектор Станіслав Дьомін тощо. 

Анна Даниленко: У 2012 році в Київ приїхав один із найбільш відомих сучасних реформаторів міста і мер колумбійського міста Богота Енріке Пеньялоса. На його лекцію в Будинок архітектора прийшло багато зацікавлених у розвитку міста людей. Думаю, саме тоді відбулося народження київського урбаністичного руху. Мені про цю зустріч розповідав Григорій Мельничук – один із «батьків-засновників» нашої громадської організації. Він тоді багато писав на різні урбаністистичні теми. Цікаво, що міська влада перед приїздом мера Боготи Енріке Пеньялоси вирішила хоч щось зробити з містом і прибрала паркування на тротуарах Хрещатика. 

Анна Даниленко, фото надано співрозмовницею

А.Д.: Серед активістів ще був Сергій Щелкунов. Саме він зробив акцію «Зебра краще, ніж вінок» на Бессарабці. Свого часу міська влада не хотіла там відкривати світлофор і поставила огорожу з пластмасових кущів, щоб люди не перебігали дорогу. На цю огорожу активісти причепили кладовищні вінки. Важливою подією також було відкриття наземного переходу на Хрещатику в 2017 році. 

Одне слово, наша організація зібрала разом всіх на той момент прогресивних людей у місті. Через деякий час «батьки-засновники» вже не могли поєднувати роботу з громадською діяльністю. Дехто емігрував. Ми представляємо вже нове покоління, яке займається проблемами міста і розділяє цінності «Ради з урбаністики Києва». Для нас важливою є саме ця спадковість. 

В.С.: Із часом доля урбан-активіста передбачає цей перехід від незалежної активності до владного органу чи створення власної компанії. У позиції активіста-урбаніста людині не завжди вистачає потужності, щоб втілювати бажані зміни. Часто більш ефективно вдається впливати зсередини системи. 

В.С.: Більшість зі сформульованих у тому маніфесті завдань і досі актуальні для Києва, деякі з них вже почали втілюватися в життя. По суті тоді сформулювали ті орієнтири, якими живе вся урбаністична спільнота – місто, комфортне для пішоходів і велосипедистів, а не тільки для автомобілістів, як це передбачає наш генеральний план. 

Упродовж кількох останніх років місто почало робити активні кроки в цей бік. Вдається важко. Ми дійсно рухаємося не так швидко, як нам хотілося би: у Варшаві, Празі, Берліні вже можна побачити другу чи третю хвилю змін. З іншого боку, думаю, що на початку їхнього шляху все відбувалося так само повільно. 

Варто зазначити, що останнім часом місто пішло на діалог з активістами і проєктуючи значно більше дослухається до них при проєктуванні. Нещодавно група активістів та представники кількох ГО створили «Велораду», яка долучається до робочих зустрічей КМДА. У Департаменті інфраструктури з ініціативи сектору розвитку веломережі була створена робоча група «Київська майстерня міста», яка дбає про те, щоб міська влада і громадські активісти могли спільно обговорювати і планувати розвиток дорожньої та велосипедної мережі. 

Так, минулого року ми вносили свої правки до концепції велодоріжки на Набережному шосе. Зараз ми схиляємо «Київавтодор», щоб в проєкті реконструкції Хрещатика були виділені велосмуги. 

Нова команда організації

В.С.: На початку 2019 року організація отримала нове народження. Ми з Анною Даниленко вибирали між створенням нової організації і долученням до тієї, що вже існує. Зрештою, вирішили розвивати «Раду з урбаністики Києва».

А.Д.: У день мого звільнення з КМДА (Анна Даниленко була кураторкою з розвитку велосипедної інфраструктури при Департаменті транспорту – прим. ред.) ми з Віталіком писали прес-анонс акції-відкриття пішохідного переходу на Валах. Ми чудово спрацювалися та з’ясували, що для нас обох важливою є взаємодія. Адже в місті повно проблем, а людей, які ними займаються, не так вже й багато.

В.С.: Наша організація горизонтальна, кожен може займатися своїми проєктами. Водночас причетність до чогось спільного робить кожного з нас сильнішим. Зараз найбільш активними є я, Анна Даниленко та Ілля Царенко. 

А.Д.: Як людина, яка безпосередньо працювала з проєктувальниками, може читати документи, розуміти, де має бути велодоріжка, а де бордюр чи пандус, я спеціалізуюся на велосипедній інфраструктурі. Мене знає вживу чверть велосипедистів Києва – я катаюся 12 років і багато з ким товаришую. 

Віталій займається трамвайною інфраструктурою, мостами та історичними пам’ятками, зокрема Гостинним двором на Контрактовій. Ілля відповідає за облаштування громадського простору. Він у нас у ролі міського планувальника і вивчає досвід іноземних проєктів. Крім того, ми втрьох непогано організовуємо учасницькі проєкти.  

В.С.: Аня також займається проєктом створення законодавства для легкого персонального транспорту і активно комунікує зі спільнотою моноколесників. У Києві з’являються нові спільноти мобільності. Ми допомагаємо їм розвиватися, правильно відстоювати свої права і  краще заявляти про себе. 

Зараз добираємо в команду архітекторів і міських активістів, щоб бути здатними втілювати прикладні проєкти. Уже працювали також із запрошеними архітекторами, але надалі хочеться мати колег в організації. 

У планах – займатися не тільки Києвом, але й іншими містами України. Практика показує, що в столиці проєкти реалізовуються трошки довше, ніж у менших містах. Ми також шукаємо проєктних менеджерів, які мають власні напрацювання. 

Основні проєкти

В.С.: Ми займалися проєктами пішоходизації Хрещатика, проводили дослідження і розрахунки. Як виявилося, поява нових пішохідних переходів на Хрещатику не вплине на трафік, а навпаки покращить пересування центральною вулицею Києва. 

Зараз з’явилася також ініціативна група з відновлення найстарішого кінотеатру Києва «Екран», що біля станції метро «Житомирська». Цьогоріч йому виповнюється сто десять років. Якщо ми почнемо викидати такі маленькі об’єкти з міста, то воно зовсім втратить свій образ і скоро не матиме слідів минулого. 

Наша організація активно долучається до процесу повернення трамваю в центр. Проєкт будівництва трамваю з Вокзальної до Палацу Спорту зараз нарешті на завершальній стадії. Свою роль ми бачимо в підсиленні комунікації між громадськістю і владою. 

А.Д.: Важливою для нас є медійна боротьба за міст Патона. Туди обов’язково треба повернути трамвай і зробити зону для пішоходів та велосипедистів. Ще одна важлива тема – ЛРТ (легкий рейковий транспорт) на Троєщину. Про нього всі не дуже хочуть говорити. Але, на нашу думку, це значно полегшить київський трафік. 

Читайте також: Як Київ втратив трамвайну мережу і чому її варто повернути в місто?

В.С.: Нещодавно ми провели серію обговорень проєкту реконструкції Лук’янівської площі. До дискусії долучилися представники міської влади, Київавтодору, Департаменту інфраструктури, районної адміністрації, а також активісти. Невдовзі маємо презентувати результати нашої роботи.

А.Д.: Проєкт будівництва великого торгівельного центру на Лук’янівці з інвестиційним зобов’язанням реконструкції площі з’явився ще в 2012 році. Вже тоді урбаністи мали деякий вплив та ініціювали створення там пішохідної площі. Але реалізація затягнулася. Проєкт реконструкції розробив Віктор Петрук. У 2016 році знову була спроба до нього повернутися, але далі дискусій справа не пішла. 

Читайте також: На Лук’янівці давно мала з’явитись сучасна пішохідна площа. Чому її досі немає?

На воркшопі ми вирішили знову повернутися до цієї теми. Йшлося про те, що Лук’янівка має бути безпечною пішохідною площею з публічним простором, благоустроєм, збереженими історичними будівлями, фонтаном на місці річки, яка зараз знаходиться в підземному колекторі. Найбільшим викликом благоустрою є ринок. Це наш комунікаційний виклик – переконати власників ринку в необхідності змін. Невдовзі ми презентуємо результати – сподіваємося, спільно з міською владою. У цьому проєкті ми плануємо повернути до життя один дуже важливий стародавній київський топонім. Подробиці будуть вже зовсім скоро. 

В.С.: Ми також працюємо над концепцією освітлення Києва. Все почалося минулого року з захисту історичних ліхтарів. Згодом виявилося, що проблема значно глибша і цікавіша. Місту потрібні правила освітлення, за якими воно буде жити. 

Читайте також: Я працюю в «Київміськсвітлі». Чому підприємство демонтує історичні ліхтарі і не хоче їх повертати?

У світі існує дві традиції освітлення – європейська й азійська. Холодні європейські країни люблять тепле, трохи приглушене вечірнє світло, яке дає відчуття спокою. Натомість мешканці азіатських країн після спекотного дня прагнуть більш холодного освітлення.

Київ ніяк не може вибрати, до якої концепції пристати. З одного боку, будівлі й пішохідні зони нібито освітлюють теплим світлом. З іншого боку, впродовж останніх двох років по всьому Києву ставляться холодні LED-лами, а на мостах і деяких будівлях кріплять численні LED-стрічки, що блимають.  

Читайте також: Засліплює водіїв, не вистачає пішоходам: за що критикують нове освітлення в Києві

Цінності організації

В.С.: Я завжди боявся слова цінності. Загалом наша діяльність про те, щоб зробити Київ містом для людей, щоб воно (нарешті!) стало комфортним. У нас є трохи максималізму і енергії тихою сапою пробивати у міської влади то пандус, то пішохідну площу, то збереження історичної будівлі, то інші актуальні правила і принципи співжиття. По суті наша основна цінність –  це Київ і кияни. Ми охоче співпрацюватимемо з усіма, хто готовий розвивати це Місто (Віталій попросив написати це слово з великої букви – прим. ред.). 

А.Д.: У статуті організації написано, що ми «сприяємо взаємодії влади, громади та бізнесу». Співпраця і залучення мешканців до процесу управління містом – це на наше «in God we trust». 

Колись я їхала троєщинською велодоріжкою і думала-гадала, хто її так невдало запроєктував і чому не запитали мене. А тоді я згадала, що насправді мене питали, а я проігнорувала, бо не вірила, що моя думка матиме вплив. 

Тому, як на мене, дійсно важливо перед прийняттям рішень комунікувати з користувачами. У нас є велика кількість цікавих людей, які багато в чому тямлять, але часто не вистачає механізмів для того, щоб зробити їхню позицію видимою.  

В.С.: Києву потрібно менше концентрації влади в одному місці. Важливо, щоб у місті нарешті з’явилося реальне самоврядування. 120 депутатів Київради не можуть вирішувати за три з половиною мільйона киян. Розумно, щоб у кожному районі з’явилися свої ради зі своїми повноваженнями та бюджетами. 

Якими мають бути райони Києва – теж важливе питання. Сьогодні Голосіївський район простягається від площі Льва Толстого до Одеської площі. Це величезна територія. Розмова про нові райони столиці – це та дискусія, яка відбувається в усіх сусідніх країнах. Приміром, у Парижі зараз реалізовують концепцію п’ятнадцятихвилинного міста. 

Важливо, щоб всі міські проєкти проходили громадські обговорення, які зараз або не відбуваються взагалі, або досить є формальними. Для всіх будівель та інших об’єктів, які будуються за гроші громади, потрібно проводити архітектурні конкурси. Проєкт має, перш за все, задовольняти потреби місцевих мешканців. 

Києву дуже не вистачає спільного дизайн-коду, спільного шрифту, однакових автобусних зупинок з нормальним розміщенням інформації замість МАФів, розставлених по всьому місту, в яких автобусна зупинка має другорядну роль.

На вулицях Києва стоять муніципальні відеокамери, які можуть рахувати кількість автомобілів, пішоходів і велосипедистів, відрізняти автобуси від приватних автомобілів. Але ці функції досі не задіяні. Місто не користується даними, щоб змінювати чи прокладати автобусні маршрути, звужувати смуги руху, загалом планувати. Розмова про пішохідний перехід у нас починається після чергового протесту активістів. 

Візьмімо хоча б електронний квиток,  величезний аналітичний потенціал якого все ще проігнорований. А варто було зробити так, щоб пасажир міг змінювати вид транспорту, сплативши всього один раз. Запустити, скажімо, систему зонування. До речі, вона існувала в 40-50 роках, коли з Подолу ходив трамвай на лівий берег і тариф залежав від дистанції.  Тобто ми відсталі навіть від того, що було раніше. 

Переваги і недоліки Києва

В.С.: Чимало киян приїхало в столицю за кращим життям і більшою заробітною платою.  Втім, мені дуже не хочеться, щоб Київ відчувався як прохідне місто. Столиця має бути своєрідним локомотивом, який вказує куди рухатися. 

Києву суттєво не вистачає стратегії. Офіційний документ, який називається стратегія, доволі декларативний і неточний. У нас також проблеми з Генеральним планом. По суті, зараз незрозуміло, куди ми рухаємося. В усіх цих документах не озвучений запит на зміни. 

А. Д.: По-перше в управлінні містом досі відсутня учасницька частина. Коли відповідальні особи проєктують парки та вулиці, то не зважають на думку громади. По-друге, місто рідко залучає міждисциплінарні команди до проєктного менеджменту. По-третє, у нас майже не ведеться збір даних і рішення приймаються ледь не наосліп. Натомість просте соціологічне опитування може багато чого змінити. 

Дуже багато хороших фахівців вже зараз працюють в КМДА. Але їхня ініціатива часто не знаходить підтримки. Потрібно створювати команди, які готові навчатися і приймати міжнародний досвід. Важливо не боятися ініціювати проєкти та спілкуватися з колегами.  Хочеться, щоб посадовці розпочали нарешті їздити громадським транспортом чи велосипедом. 

Особисто для мене сумною новиною є вигорання багатьох активістів. Крім того, чимало достойних проєктів лежать у столі. Місто нібито декларує розвиток пішохідної інфраструктури та велодоріжок, а тоді виявляється, що на це виділяють пів відсотка бюджету. Це проблема не тільки влади, але й суспільства, запит якого слабкий і все ще недостатньо артикульований. 

Але є й позитивні речі. Велосипедна концепція, прийнята у 2018 році, була першим партисипативний документом у Києві. Велосипедисти дійсно сіли і намалювали маршрути, якими вони їздять. 

Ще роки три-чотири тому розмова про велодоріжки не сприймалася міською владою. Зараз чиновники готові дослухатися, і це важливо. 

Кількість освітніх проєктів зростає. Рано чи пізно людей, які боротимуться за свої права стане дуже багато. Адже місто – це не тільки про владу. Нам потрібно теж вчитися дбати про територію, на якій живемо. 

Помилки

В.С.: Найбільші проблеми зазвичай виникають під час внутрішньої комунікації на старті проєкту. Саме тоді важливо домовитися про спільне бачення. Якщо цього не відбулося, на середній стадії чи на фініші виникають внутрішні конфлікти, які доволі важко загасити. Головне в роботі – це взаємодія і підтримка одне одного, взаємодія не тільки між собою, але й з партнерськими організаціями. Треба мати на увазі, що в різних людей можуть бути різні погляди. Треба вчитися шукати компроміси. 

А.Д.: Моєю особистою помилкою була відсутність часу на комунікацію. Багато людей не знало, що ми робимо, і ця скромність зіграла негативну роль. 

Також я не вірила в розвиток електромобільності. А тоді спробувала електросамокат. Невдовзі після цього познайомилася з усією спільнотою і зрозуміла, що майбутнє вже настало, і це варто враховувати в плануванні інфраструктури та загальної організації життя у місті.