У радянських путівниках Київ часто називали одним із найзеленіших міст світу. Велику кількість зелені можна побачити і на історичних фотографіях та зйомках київських вулиць. Зрештою, у «Київзеленбуді» навіть зараз заявляють, що кількість зелених насаджень у столиці вдвічі перевищує норму. 

Але чи дорівнює така кількість якості? І чи обов’язково зелені зони мають відповідати естетичному критерію? Чому озеленення – це елемент сталого розвитку і чому його не варто розглядати окремо від громадського простору? 

Читайте також інші статті серії «Візія Києва»:

Київ неконтрольовано забудовується роками. Як цьому ефективно протидіяти?

Що треба змінити, аби в Києві почали, нарешті, будувати комфортні та безпечні вулиці

Чому київський транспорт досі в поганому стані та як це змінити?

Чисте повітря, питна вода, доглянуті водойми – чому всього цього в Києві немає і як це виправити?

За останні п’ять років парки і публічні простори Києва змінилися.
Але чи завжди на краще?

За останні кілька років у Києві зробили облагородили та облаштували чимало зелених зон. Приміром, оновили парк Наталка, територія якого до 2015 року була занедбаною і не мала статусу парку, зробили реконструкцію парку «Перемога» на Дарниці, відремонтували сквер біля кінотеатру «Жовтень», завершили ремонт у центральній частині парку «Партизанської слави», презентували проєкт вхідної групи зони відпочинку на Трухановому острові тощо. 

З одного боку, тенденція до облаштування громадських просторів та парків відпочинку здається позитивною. З іншого боку, архітектори критикують ремонти за надавання переваги вигадливим естетизованим формам замість функціональних підходів, встановлення псевдоісторичних альтанок та вуличних меблів, відсутність інтуїтивно зрозумілого і чіткого дизайну простору, надмірну любов до однорічних рослин, недостатню захищеність скверів від сонця, шуму, дощу тощо.  

Зони зелених насаджень «Київатодор» систематично замощує плиткою – навіть якщо в проєкті капітального ремонту вулиці передбачені зелені смуги, що розділяють пішохідну та велосипедну доріжки. Зокрема, такі випадки активісти помітили на вулиці Довбуша, проспекті Степана Бандери та проспекті Правди.

Крім того, часто проєкти пішохідного простору, реалізовані за участі місцевої громади, зрештою, на етапі реалізації перетворюються на вже традиційне для Києва викладання незручної плитки. Саме так трапилося з ремонтом Вигурівського бульвару на Троєщині. Проєкт передбачав велодоріжки, 21 велопарковку, багато лав, місце для вигулу собак, реконструкцію дитячого майданчика, озеленення злаками, нове освітлення тощо. На виході місцева громада отримали спільний велопішохідний простір без велодоріжки та озеленення. 

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Обурення киян викликало висаджування ялівцю замість каштанів на Хрещатику восени 2019 року. Причиною видалення каштанів назвали «сухостійний стан дерев». Справа в тому, що під час реконструкції Хрещатика у 1998 році звузили широку бульварну частину вулиці, і каштани опинилися впритул до дороги. Кінський каштан звичайний, який росте у Києві, вважають нестійким до захворювань та комах. 

У 2012 році міська влада виділила півтора мільйони гривень, аби засадити Хрещатик м’ясочервоними каштанами сорту «Бріоті», які вважають більш витривалими. Проте, коли дерева розцвіли, виявилося, що з усіх висаджених дерев лише два саджанці сорту «Бріоті». Італійська компанія, яка постачала саджанці, обіцяла пересадити дерева, але цього так і не трапилося. 

У 2019 році міська влада заявляла також, що замість каштанів на Хрещатику можуть висадити платани, оскільки вони більш стійкі до забруднення повітря і змін клімату. Наразі в лунках, де колись були каштани, росте трава. За словами міського голови, каштани на голову вулицю Києва повернуть після реконструкції Хрещатика у 2021 році. 

Озеленення – не естетика, а інструмент екологічних змін

Емоційний стан людини залежить від контакту з природою. Сучасні міста поступово відмовляються від ідеї підкорення природного середовища на користь ідеї м’якого вписування в нього. Аби уникнути екологічного колапсу, Києву, зокрема, вкрай необхідно змінити підхід до озеленення, вважають експерти. 

На думку Максима Головка, архітектора і співзасновника «Агентів змін», комунальні служби столиці здебільшого сприймають зелені насадження як естетичний феномен. Такий підхід добре видно, наприклад, у виставках, які Київзелендбуд щороку відкриває на Співочому полі, наприклад «Світ солодощів» чи «Квіткова Еллада». Зазвичай на таких виставках пропонують «зануритися в казковий світ» чи «зробити оригінальні фото». 

«Проте зелені насадження – це не естетичний феномен. Це інструмент покращення екологічної системи і створення комфортного простору для людей. Сьогодні це базова потреба, без якої жити в місті стає неможливо. Тому Києву потрібно виробити єдину систему створення затишного і цілісного зеленого простору», – наголошує Максим Головко. 

Стале місто сьогодні розглядають як комплексну систему, яка передбачає ефективне поводження з ресурсами. Це гармонійне середовище для мешканців міста, яке не дискредитує можливість майбутніх поколінь пережити те саме. 

«В контексті озеленення – це підтримка  біорізноманіття, зменшення використання інвазійних видів, які в Україні доволі розповсюджені (наприклад, акація біла (Robinia pseudoacacia)), створення зелених маршрутів і поєднання зелених зон у цілісні системи», – розповідає Оксана Кушніренко, дослідниця публічних просторів, засновниця громадської ініціативи «Студія Перехрестя». 

Будь-який парк, сквер чи міський ліс, коли вони поєднанні в одну пов’язану систему є більш стійкими з точки зору їх виживання та підтримки біорізноманіття. Через таку систему зелених зон можуть прокладатись зелені маршрути – стежки чи доріжки, які можуть слугувати для прогулянок чи навіть пересування велосипедом на роботу. Однак, щоб стежка вважалась зеленим маршрутом, вона має бути частиною більшої мережі. 

У 2018 році в рамках Національної стратегії з оздоровчої діяльності Міністерство культури затвердило Типове положення про організацію безпечних пішохідних і велотуристичних маршрутів історичними та визначними місцями. Але такі маршрути орієнтовані здебільшого на туризм, а не на міську мобільність. Натомість в містах Європи зелені маршрути стимулюють містян поменше використовувати авто, адже ходити пішки чи їхати на велосипеді в такому середовищі приємно і зручно. 

«У Києві можна було би зробити чудовий зелений маршрут вздовж річки Либідь, більшість якої зараз, на жаль, у колекторах. Але якщо провести реконструкцію берегів відкритої частини річки , то вздовж її берега матимемо майже готовий зелений маршрут, який поєднував би частину спальних районів із рештою міста», – вважає Оксана Кушніренко. 

Дослідниця пояснює, що, скажімо, в міських лісах потрібні зовсім інші підходи у проєктуванні реконструкцій та облаштуванні, ніж у парках або скверах. Міські ліси є великими зеленими зонами зі сформованими екосистемами. По суті, вони є місцем дикої природи у місті. Чим менший людський вплив на такі зони, тим більше вони залишаться схожими саме на дику природу. Тому в проєктуванні варто передбачати  менше різного роду майданчиків із гумовим чи твердим покриттям, відсутність плитки і водонепроникних покриттів, використання натуральних матеріалів в облаштуванні  тощо. Зазвичай люди відвідують міські ліси щоб отримати контакт з цією дикою природою. Розважальні майданчики з гучною музикою та пластикові дитячі гірки заважають цьому сприйняттю.

Саме тому концепція капітального ремонту Голосіївського парку, опублікована нещодавно, викликала бурхливе обговорення. Авторам концепції закидають надмірне втручання:  забагато бетону, доріжок, різноманітних конструкцій та комерційних розважальних об’єктів.

«Міські ліси дають відчуття єдності з природою. І люди приходять саме за цими відчуттями. Якщо їх  надмірно облаштовувати, вони стають звичайним міським парком», – розповідає Оксана Кушніренко. 

Про необхідність зелених зон, максимально наближених до дикої природи, зазначає і Вадим Манюк, доцент кафедри географії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. У такому парку не треба косити траву, підрізати кущі, там поступово з’являться дикі тварини. 

«Нам необхідно відмовитися від стереотипних уявлень про красу охайно висаджених клумб. Насправді ділянки, в яких немає регулярного вилучення біомаси, поступово стають більш стабільними, у них краще всотується вуглець, вони краще фільтрують повітря. Тобто всі базові функції екосистеми в такому разі проявляються якнайповніше. Це викликає появу біорізноманіття, яке, своєю чергою, передбачає більш ефективне використання енергії. Система стає більш стабільною. Саме це і є крок на шляху до сталого розвитку. Насправді в Києві багато таких місць, достатньо просто по-іншому подивитися на начебто занедбані ділянки», – пояснює вчений.  

Тимчасову відмову від скошування трави вже запровадили у низці міст Польщі. Тим часом на сайті електронних петицій Київради навесні з’явилася пропозиція тимчасово припинити скошування трави в місті. Через надмірну спеку і відсутність достатнього поливу трава висихає. Зупинка скошування принаймні на рік дасть змогу зеленому покриву відновитися.

«Не потрібно взагалі відмовлятися від скошування трави, але слід дійсно робити це рідше. Часте косіння трави впливає на водний баланс землі поруч. Особливо це актуально цього року, коли після безсніжної зими рівень вологи в ґрунті низький. До того ж через часте скошування деякі рослини можуть не встигати заквітнути, а це своєю чергою впливає на життя комах і далі на весь ланцюжок», – пояснює Ольга Гусакова, експертка з адаптації до зміни клімату. 

«Замість регулярного газону чи клумби, можна висівати, скажімо, мозаїку з місцевих диких трав. Вони невибагливі, але з них також можна створити композиції, розмаїті і висотою, і кольорами. Це повертає середовище міста в більш природній для нього стан», – вважає Вадим Манюк. 

Чому поступатися зеленим фондом не можна
навіть заради економічної доцільності?

Найбільшою проблемою Києва, за словами Ольги Гусакової, експертки з адаптації до зміни клімату, є вирубування дерев через активну забудову міста новими житловими комплексами, торговельними центрами. На її думку, у спальних районах та промислових зонах загалом дуже мала кількість зелені. 

«Згідно з дослідженням “Адаптація до зміни клімату: зелені зони міст на варті прохолоди”, проведеним у Києві, існує чітка залежність між приземною температурою житлових масивів та густотою зелених насаджень. Так, найбільше прогріваються житлові масиви на Троєщині та Позняках, де середня літня температура поверхні сягає 35–37°С. У цих мікрорайонах найнижчий рівень озеленення – менше 10%. Найпрохолодніше в Голосіївському районі, на Борщагівці, Святошині та Сирці, де температура поверхні не перевищує 33°С, а рівень озеленення становить 20–40%», – пояснює експретка. 

Водночас згідно з нормами рівень озеленення території житлової забудови повинен бути не менше  40%, промпідприємств – 30%, ділянок шкіл і дитячих дошкільних закладів – 80%, лікарень – не менше 60%.

Зміна клімату впливає не тільки на життя людей, а на дерева також. Кожен вид рослин пристосований до певних екологічних умов. Рослинам важко швидко адаптуватися до нових умов, тому це може призводити до їх загибелі. 

При висаджуванні нових дерев, зауважує Ольга Гусакова, важливо враховувати вплив зміни клімату на дерева та підбирати рослини, стійкі до підняття температури, зменшення вологи в ґрунті або ж навпаки до великої кількості опадів. Для цього населені пункти мають провести оцінку вразливості до зміни клімату та на основі цього розробити плани адаптації до змін клімату. 

Крім того, в усьому світі наразі існує проблема інвазійних видів, тобто чужинців, які витісняють місцеве біорізноманіття. Тому вводити нові культури потрібно дуже обережно і здебільшого робити акцент на рослинах-аборигенах.  

«У Києві, в першу чергу, відсутня стратегія, – розповідає Оксана Кушніренко. – У нас облагороджують парки, здійснюють реконструкцію багатьох скверів, однак це більше про благоустрій, ніж про озеленення, більше про бруківку, ніж про те, щоб розуміти, як озеленення впливає на місто. Кількісно зелені в Києві багато, але якісно її дуже не вистачає». 

На думку Ірини Черниш, співзасновниці SaveEcoBot, в Україні загалом є тенденція вважати проблему економічної доцільності важливішою за проблему збереження зеленого фонду, адже для збільшення паркомісць, будівництва нових будинків часто видаляються дерева, а подекуди навіть сквери. Наприклад, біля станції метро «Арсенальна» днями комунальники зрубали одинадцять дерев в рамках ремонту площі.

«Багато дерев не обслуговують роками, тоді видаляють в аварійному стані, а лунки засаджують новими. Нові дерева часто не приймаються і місто знову витрачає гроші на закупівлю саджанців. Проблема також у тому, що дерево у нас кронують “під стовпчик”. Як наслідок, за рік-два воно помирає, бо повністю втрачає можливості для розвитку», – розповідає Ірина Черниш. 

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Виходом із цієї ситуації експертка бачить міський мораторій на видалення дерев і унормовані правила поводження з міськими насадженнями. 

«Такі правила поводження з деревами нещодавно прийняли на сесії міської ради в Дніпрі. Зараз вони поширюються на всі комунальні господарства. Для того, щоб правила діяли по всьому місту, потрібно затвердити рішення на рівні Кабінету Міністрів», – розповідає вона. 

У 2018 році в Києві з ініціативи активістів була спроба прийняти мораторій на обрізання дерев до ухвалення чітких інструкцій із правильного та безпечного обрізання дерев у місті. Заборона не мала розповсюджуватись на дерева, які знаходяться у аварійному стані. Втім, комісія Київради не підтримала цей проєкт, а натомість створила робочу групу, яка мало дослідити це явище обрізання дерев та розробити інструкції.

«Питання обслуговування зеленого фонду має корупційну складову, – вважає Ірина Черниш. – Видалити, утилізувати, посадити нове – на все це місто витрачає величезні кошти. Крім того, кількість висаджених дерев все одно не відповідає кількості видалених». 

На думку Світлани Матус, координаторки з питань екологічної політики в WWF-Україна, для ефективної протидії неправильному обрізанню міській владі варто також краще інструктувати поліцію: «На зрізання дерев мають бути документи. Часто документів немає. Або замість ордеру на зрізання, який видає Київрада, працівники показують просто акт обстеження. Цього недостатньо. Поліція не завжди знає, які документи вимагати. Якби Київрада, скажімо, зробила онлайн список про видачу таких ордерів, контролювати ці процеси було би набагато простіше». 

Читайте також: Я працюю в «Київзеленбуді»: чим займається озеленювач і чому в Києві гинуть дерева

Зелені зони охолоджують, покращують якість повітря
і навіть захищають від підтоплень

У містах найчастіше можна побачити два прояви зміни клімату – хвилі тепла (коли висока температура повітря тримається протягом декількох днів та не спадає навіть вночі) та сильні опади. На жаль, за словами Ольги Гусакової, українські міста не пристосовані до цього. Через щільну забудову та відсутність достатньої кількості зелених зон в містах виникає ефект теплового острова. 

Проблемою також є те, що каналізаційні системи не можуть швидко поглинути велику кількість опадів. Через заасфальтовані дороги вода не проникає в ґрунт, а залишається на дорогах. Як наслідок, ми бачимо затоплення вулиць, переходів, підвалів будинків тощо.

Для того, щоб міста були готові до кліматичних змін, потрібно створювати більше зелених зон, вважає експертка, адже вони охолоджують, зволожують та покращують якість повітря, а під час злив сприяють очищенню стічних вод. Таким чином брудна вода з доріг замість того, щоб стікати по зливовій каналізації в Дніпро, просочується в ґрунт і там очищується природнім шляхом.

«Прикладами міст, які активно розвивають зелені зони є Копенгаген, Париж, Шанхай, Амстердам. Наприклад, у Данії ще в 2010 році держава вирішила, що новобудови та модернізовані будинки з плоскими дахами повинні ставати зеленими. А в місті Арнем, що в Нідерландах, влада прийняла рішення замінити 10% асфальту травою для того, щоб вода швидко проникала в ґрунт, а не затримувалася на дорогах», – розповідає дослідниця.  

Крім того, Київ потребує єдиної стратегії реконструкції вулиць. Часто після чергового ремонту оновлену вулицю по-старому нещадно затоплює в негоду. У проєктах благоустрою мають обов’язково брати участь фахові гідрологи та інженери, які можуть розрахувати, звідки може ймовірно прийти вода, коли саме, в якому обсязі і як з нею бути. 

Експерти наголошують, що вода – це золотий ресурс. Ландшафтні архітектори і фахові гідрологи сьогодні можуть запропонувати безліч рішень у вигляді струмочків, перекатів, водоспадів, аби цей ресурс використовувати бережно. Одним із рішень може бути створення підземних резервуарів для збору дощової води, яку згодом можна використовувати для технічних потреб. 

«Наприклад, у місцях, де ймовірно з’явиться вода, передбачити штучний канал, що імітуватиме природний струмочок, і малопомітні рівчаки. Коли йтиме дощ, по цих рівчаках вода стікатиметься або в ливневу систему, або, скажімо, в спеціальний басейн. На вході в такий басейн можна поставити очисні споруди, аби вода туди приходила абсолютно чистою. Такий сезонний басейн може стати чудовим елементом дизайну – замість фонтану», – каже Вадим Манюк.

«Ще один варіант – це створення дощового саду, – каже Ольга Гусакова. – Умовно це невеликий сад з рослин, посаджених у западині, за рахунок якого опади можуть потрапляти в землю, а не залишатися на дорогах». 

У Львові громадська організація «Плато» створила вже два таких дощових садки. Крім того, силами активістів такий садок нещодавно з’явився і в Києві. 

Озеленення – невіддільний елемент загальної концепції
громадського простору 

Ландшафтний архітектор Максим Коцюба наголошує, що озеленення не варто розглядати окремо від загальної концепції громадського простору: «Ідея сучасного громадського простору завжди включає в себе якісне озеленення. Це про співдружність природи і людини в місті. Людина нарешті зрозуміла, що не сильніша за природу і що домінувати над природними стихіями їй, зрештою, невигідно. Людині вигідно співіснувати з зеленими насадженнями і річками». 

Водночас поява і реконструкція багатьох громадських просторів у Києві здебільшого непрозора і відбувається без участі місцевих мешканців і, як наслідок, без урахування їхніх потреб. Якісний проєкт, на думку архітектора, має відповідати на виклики і проблеми, поставлені та озвучені усіма сторонами і користувачами цього простору. 

«Скажімо, якщо міська влада вирішила оновити парк, то слід запрошувати містян не на його відкриття, а з самого початку формування бюджету. Люди повинні розуміти, що для них створюють і чи справді воно їм потрібне. Відштовхуючись від загальної концепції розвитку району, потрібно спільно з запрошеними експертами сформувати технічне завдання. А після цього можна проводити конкурс, аби знайти найбільш оптимальне вирішення поставлених задач», – каже Максим Коцюба. 

Єдиним проєктом, який почали реалізовувати за таким алгоритмом, була Контрактова площа. Проте наразі він ще незавершений. 

Читайте також: Коли розпочнеться реконструкція Контрактової? Не скоро

«Ми більше не живемо в тоталітарній державі, де все підпорядковується одному баченню та одній ідеології. Це наша спільна відповідальність, спільний бюджет. Тому, перш за все, треба зрозуміти, що це за територія, чим вона цінна,  який у неї є потенціал і які проблеми. Не можна далі просто оновлювати плитку і ставити фонтани в київських парках. Так само не можна їх розглядати лише, як місце для розваги. Проєкт кожного простору має бути кроком до реалізації ширшої стратегії розвитку міста, а між такими кроками повинні бути взаємозв’язки», – вважає експерт. 

Тільки з такою стратегією і розробленими механізмами її реалізації Київ має шанс стане сучасним містом з цілісною зелено-блакитною мережею –  великою кількістю зелені вздовж доріг, зеленим історичним центром, численними скверами і безперешкодним доступом до водойм, вважають експерти.